Лігатура (нотація)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лігатура.

Лігату́ра (лат. ligatura — зв'язка, пучок; від лат. ligare — зв'язувати, з'єднувати) — в старовинних формах західноєвропейської музичної нотації (невминної, квадратної, мензуральній) графема, в якій кілька (від 2 до 5) простих «різновисотних» нотних знаків записувалися разом, як єдиний знак^[1].

Деякі лігатури невминної нотації (передані в римській квадратній нотації) — двонотні (pes, clivis), трьохнотні (torculus, porrectus) і чотирьохнотна (torculus resupinus). Розшифровка (умовно восьмими) показує напрямок мелодійної лінії.

Мензуральні бінарні лігатури

трив-сть	proprietas / perfectio	низ.	вис.
B–L	cum proprietate cum perfectione
L-L	sine proprietate cum perfectione
B-B	cum proprietate sine perfectione
L-B	sine proprietate sine perfectione
Sb-Sb	cum opposita proprietate

У модальній нотації крім звуковисотного рельєфу певна комбінація лігатур сигналізувала також певний ритм (і метр). Ритмічне значення лігатури, яке може інтерпретуватися в залежності від особливостей локальної або стильової традиції, становить головну складність в розшифровці багатоголосої музики XIII–XVI століть. Лігатури в системі мензуральної нотації — на основі все тих же «старих» графем квадратної нотації (pes, clivis і т.д., з додаванням штилів) — інтерпретувалися майже виключно як співвідношення лонги і бревісу за винятком бінарної лігатури cum opposita proprietate, яка трактувалася як пара семібревісів^[2] Тривалості менші, ніж семібревіс, в мензуральны лігатури не включалися.

Інші значення

Лігатурою раніше називали сполучну лігу (заліговку, англ. tie)^[3]. Нині це значення терміна «лігатура» застаріло.

У контрапункті має значення синкопірованість, коли один голос рухається нотами вдвічі більш дрібнішими, ніж інший (дві ноти проти однієї), і до того ж так, що кожна з цих дрібних нот на сильному часу пов'язана лігатурою з тією ж нотою на попередньому слабкому часі^[3].