Магнус Данський

У Вікіпедії є статті про: Маґнус та Маґнус I.

Ма́гнус (лат. Magnus; 14 серпня 1540(15400814) — 18 (28) березня 1583) — данський принц. Титулярний герцог Шлезвіґський і Гольштейнський. Єпископ Езель-Вікський (1560—1572), Курляндський (1560—1583) і Ревельський (1560—1583). Перший і останній король промосковського Лівонського королівства (1570—1577), створеного московським царем Іваном Грозним у ході Лівонської війни. Представник німецького Ольденбурзького дому. Син данського короля Кристіана III і Доротеї Лауенбурзької. Рідний брат данського короля Фредеріка II.

Магнус
Єпископ Курляндський
1560 — 18 березня 1583
Єпископ Езель-Вікський
1560 — 1572
Король Лівонії
1570 — 1577
Народження:	26 серпня 1540  Крістіансборґ, Копенгаген, Копенгаген[d], Данія
Смерть:	28 березня 1583(1583-03-28)[1] (42 роки)  Пільтен, Данія
Поховання:	Пілтене і Роскілльський собор
Країна:	Королівство Данія
Релігія:	католицька церква
Рід:	Ольденбурзька династія
Батько:	Кристіан III
Мати:	Доротея Саксен-Лауенбурзька
Шлюб:	Maria Vladimirovna of Staritsad
Діти:	Mary Oldenburgd[1] і Eudoxia Oldenburgd[1]
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Молоді роки

Магнус народився 26 серпня 1540 року в родині данського короля Крістіана III.

У 19-літньом віці Магнус вступив до Лівонського ордену^[2].

1559 року, коли Фрідріх II став новим королем Данії, Магнус відмовився на користь старшого брата від своїх прав на герцогства Шлезвігу і Гольштейну. В обмін на це Фрідріх II обіцяв йому підтримку у здобутті єпископського престолу в Езелі, в Лівонії^[2].

Данська партія була віддавна сильною у Лівонії. Ще за життя Крістіана III йшли переговори по передання одного з лівонських єпископств данському принцу. Магнуса запрошували до Езельського єпископства, заохочуючи його можливістю поширити свою владу на цілу Естляндію, північну частину Лівонії^[2]. На початку Лівонської війни, що спалахнула 1558 року, данці утримували в регіоні острів Езель, а шведи — Ревель^[2].

Езельський єпископ

Докладніше: Езельське єпископство

У квітні 1560 року Магнус прибув до Езеля у супроводі 300 озброєних кнехтів. Він дарував місцевому лицарству широкі права і привілеї^[2].

Сусіди Магнуса — Польща, Швеція і Московія — вороже поставилися до новоприбулого езельського єпископа. Боротьба з численними ворогами була йому не під силу, тому на початку 1561 року він повернувся до Данії. Проте незабаром Магнус повернувся до Езеля і керував островом під керівництвом королівського намісника (штатгальтера)^[2].

Під час 7-річної дансько-шведської війни 1563—1570 років Магнус втратив більшу частину свого єпископства на користь шведів. 1569 року, за рік до закінчення цієї війни, він спробував зблизитися із московським царем Іваном IV Грозним^[2]. Зближення підтримав данський король Фредерік II, брат Магнуса, який сподівався зберегти вплив Данії в регіоні^[2]. Зі свого боку, Магнус приховував у своїх листах справжні мотиви зближення із московитами^[2].

Король Лівонії

Докладніше: Лівонське королівство

1570 року Магнус прибув до Москви, де його урочисто прийняв цар Іван IV Грозний. Принц одружвився із царською небогою Марією і уклав із Московією військово-політичний союз, скерований проти Речі Посполитої і Швеції^[2]. Магнуса проголосили королем Лівонського королівства, яке визнало сюзеренітет Москви.

Однією з головних справ Магнуса як лівонського короля і московського союзника стала облога Ревеля, який утримували шведи. У березні 1571 року він не зміг здобути міста й відступив до Оберпалена^[2]. 1575 року Магнус вдруге спробував захопити Ревель, але зазнав поразки. 1577 року він втретє намагався взяти місто спільно з москвинськими військами, проте знову безуспішно^[2].

Через постійні поразки і ненадійність московського війська Магнус змінив покровителя: на початку 1578 року він присягнув на вірність польському королю Стефану Баторію. Магнус зрікшися титулу короля Лівонії, залишившись єпископом Курляндським.

Останні роки свого життя Магнус втратив усі свої володіння і помер у бідності 18 (28) березня 1583 року в Пільтені.

Генеалогія