Максимов Володимир Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Максимов.

Максимов Володимир Васильович — (27 липня 1880, Петербург — 23 березня 1937, Ленінград) — російський і радянський актор. Заслужений артист РРФСР (1925).

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Максимов Володимир.

Максимов Володимир Васильович
рос. Владимир Васильевич Максимов
Народився	27 липня 1880(1880-07-27)[1]  Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	22 березня 1937(1937-03-22) (56 років)  Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Російська імперія  РРФСР
Діяльність	актор, кіноактор, кінорежисер, кіносценарист
Заклад	Великий драматичний театр імені Георгія Товстоногова
Батьки	Самусь Василь Максимович
IMDb	nm0538779
Нагороди та премії
Максимов Володимир Васильович у Вікісховищі

З життєпису

Справжнє прізвище — Самусь. Грав у трупі українського режисера М. Синельникова, в театрах Москви і Ленінграду.

Працював в кінокомпанії Дмитра Харитонова. У зв'язку з репресіями більшовиків у червні 1918 року разом із трупою Харитонова переїхав до Одеси, знімався в фільмах разом з Вірою Холодною.

Фільмографія

• «Енвер-паша — зрадник Туреччини» (1914),
• «Заради щастя» (1916, реж. П. Чардинін)
• «Блукаючі вогні» (1917, реж. П. Чардинін)
• «Як вони брешуть» (1917, реж. В. Вісковський)
• «На вівтар краси» (1917, реж. П. Чардинін)
• «Біля каміну» (1917 та «Забудь про камін, у ньому погасли вогні» (1917, реж. П. Чардинін (друга серія «Біля каміну» поставлена Чардиніним у Харкові в театрі «Ампір»)
• «Живий труп» (1918, реж. Ч. Сабінський)
• «Мовчи, сум, мовчи» (1918, реж. П. Чардинін, Ч. Сабінський та В. Вісковський)
• «Жінка, яка винайшла любов» (1918, реж. В. Вісковський)
• «Декабристи» (1926) та ін.

Знявся в українських фільмах: «Мовчи, сум, мовчи» (1918), «Слюсар і канцлер» (1924, Франк Фрей), «Останній порт» (1933).