Мамонтов Сергій Іванович

Сергі́й Іва́нович Ма́монтов (3 лютого 1898, Москва, Російська імперія — 3 березня 1987, Канни, Французька республіка) — учасник Першої світової та Громадянської війни в Російській імперії (в тому числі і на теренах України), артилерист кінної артилерії Добровольчій армії, поручик, затятий контрреволюціонер.

Мамонтов Сергій Іванович
Народження	3 лютого 1898(1898-02-03) Російська імперія, Москва
Смерть	3 березня 1987(1987-03-03) (89 років)  Франція, Канни
Поховання	Канни
Країна	Російська імперія  СРСР
Приналежність	Російська імперія,  Франція
Рід військ	кінна артилерія
Освіта	Костянтинівське артилерійське училище
Роки служби	1917—?
Звання	поручик
Війни / битви	Перша світова війна, Громадянська війна в Росії

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мамонтов.

Життєпис

Представник купецького роду Мамонтових. Відомий меценат Сава Мамонтов приходився братом діду Сергія Івановича.

В 1917 році Сергій Мамонтов завершив навчання у Костянтинівському артилерійському училищі. У Першій Світовій війні він брав участь у званні прапорщика 64-ї артилерійської бригади. Після Жовтневого перевороту 1917 року вступив до лав Добровольчої армії (серпень 1918), де спочатку воював у складі Першої кінно-гірської батареї, а з квітня 1919 року — у складі Дроздовської артилерійської бригади. Кінець війни зустрів у званні поручика в Галіполійському стані.

Коли стало зрозуміло, що війна білогвардійцями програна, переїхав до Парижа, а звідти дістався Берліна. У столиці Німеччини Сергій Мамонтов вступив до Вищого технічного училища архітектури. Після завершення навчання працював у місті архітектором. Під час Другої світової війни врятувався від радянської армії, що вступила до Берліна, втечею в Тіроль.

Завдяки листуванню з давнім бойовим товаришем йому вдалося виїхати до Центральноафриканської Республіки, де він мешкав протягом 15 років. У цей період свого життя він працював на сизальному підприємстві, згодом заклав власну кавову плантацію. В 1962 році за наказом президента Дако був заарештований і перебував в ув'язненні. Приводом для арешту стала гумористична стаття, надрукована в Америці. Після падіння Дако і встановлення режиму імператора Бокасси був випущений із в'язниці (цьому посприяло безпосереднє втручання французького консула), але висланий із країни.

Останні роки свого життя провів на півдні Франції, де спочатку жив у Валансі, а згодом у Каннах. У цей час він продовжував працювати архітектором і скульптором, а також займався письменницькою діяльністю. Його твори носили переважно мемуарний характер. З них найбільш відомі цикл статей в газеті «Новое Русское Слово» за 1973—1975 роки, в яких він згадує життя в Центральній Африці, та книга «Походы и кони»^[1] (також видавалася під назвою «Не судимы будем»), у якій він описує свій військовий досвід.

Сергій Мамонтов товаришував з відомими діячами науки та мистецтва. Серед його друзів були біолог М. В. Тимофєєв-Ресовський, художник О. О. Цингер, філолог та колекціонер Рене Герра.

Похований на заміському кладовищі Канн у спільній могилі.