Мантуанська школа

Мантуанська школа — художній центр в Італії, що мав власні особливості впродовж двох століть.

Архітектурне обличчя Мантуї

• 
  Пьяцца Сорлелло
• 
  Палаццо Те, один з внутрішніх двориків
• 
  Палаццо Те, прихований сад
• 
  Базиліка Сант Андреа (Мантуя)
• 
  Мантуанський собор

Характеристика Мантуанської художньої школи

Мантуанську художню школу вважають однією з найбільших в регіоні Ломбардія. В добу середньовіччя, як і в інших регіонах Ломбардії, тут панувала стилістика італійської готики. Відносно спокійні історичні події та вхід до складу Священної Римської імперії і нейтралітет князів Гонзага сприяли збереженню великої кількості архітектурних споруд Мантуї в різноманітних стилях — готика, відродження, маньєризм, бароко тощо. Особливістю було тривале покровительство князівського роду митцям, бо запрошувались на працю уславлені митці, серед котрих опинились такі авторитетні як Андреа Мантенья та два його сини, пізанський художник і медальєр Пізанелло, архітектори з Тоскани Лука Фанчеллі та Антоніо Манетті, два роки в Мантуї працював Філіппо Брунеллескі. Велетенські обдарований Джуліо Романо створив для князів Гонзага унікальний палац Дель Те з ровами, внутрішніми двориками, розкішними апартаментами, котрі вдалося зберегти на сторіччя.

В Мантуї доволі рано сформувались збройова майстерня та керамічний центр, а його майстри сприяли розвитку такого керамічного центру у Франції, як Невер.

Місцеві майстри рано опанували техніку фрески, що дозволяло відносно дешевими засобами створювати враження розкошів в князівських інтер'єрах без використання коштовних матеріалів («Баталія при Лгезерпе» Пізанелло, «Родина князів Гонзага». Фреска в Камері дельї Спозі, 1474 р. Мантуя, робота Андреа Мантеньї, фрески роботи Джуліо Романо в палаці дель Те тощо.)

Декотрий дефіцит видатних художників в Мантуї князі Гонзага компенсували запрошенням на працю художників з інших художніх центрів, а коли це не було можливим, давали їм замови. Так для Гонзага працював уславлений венецієць Тиціан. Венеційські художні знахідки і впливи роками підживлювали художню практику у Мантуї, від чого вона лише вигравала. На новому етапі від пізнього італійського бароко до рококо тут виблиснув власним талантом Джузеппе Баццані, художник і викладач в Мантуанській художній академії, а потім і її очільник.

Таким чином Мантуанська художня школа мала універсальний характер, де плідно попрацювали архітектори, керамісти, ювеліри і майстри виготовлення парадної зброї, фрескісти і майстри декоративного живопису, художники-станковісти.

Митці в добу кватроченто (15 ст.)

• Андреа Мантенья (1431—1506)
• Лодовіко Мантенья (1460—1510)
• Лоренцо Коста (1460—1535)
• Франческо Мантенья (1470—1517)
• Джованні Франческо Каротто (1480—1555)
• Джироламо Бонсіньйорі (1472—1529)
• Рінальдо Яковетті або Рінальдо да Кальві (1475—1528)

Митці 16 століття

• Джуліо Романо (бл. 1492—1546)
• Франческо Приматіччо (1504—1570)
• Джорджо Гізі (1520—1582)
• Фермо Гізоні да Караваджо (1505—1575)
• Теодоро Гізі (1536—1601)
• Іпполіто Андреазі (1548—1608)

Митці 17 — 18 ст

• Джузеппе Баццані (1690? — 1769)

Обрані твори (галерея)

Андреа Мантенья. «Моління про чашу» (Христос в саду олив)

Джорджо Гізі, парадний щит, Мантуя. 1554 р.

• 
  Андреа Мантенья. «Мадонна з немовлям», 1454 р.
• 
  Джуліо Романо. «Мадонна з немовлям». 1520-ті рр.
• 
  Фермо Гізоні да Караваджо. «Іван Євангеліст»
• 
  Фермо Гізоні да Караваджо. «Франческо II Гонзага», середина 16 ст.
• 
  Джуліо Романо. «Венера, Вулкан і путті»
• 
  Джузеппе Баццані. «Переконання апостола Фоми», Художній музей університета Аризони, США

Див. також

• Венеційська школа
• Веронська школа
• Генуезька школа
• Кремонська школа
• Міланська школа
• Неаполітанська школа
• Брешианська школа
• Римська художня школа
• Сієнська школа живопису
• Умбрійська школа
• Феррарська школа
• Флорентійська художня школа

Посилання

• Портал «Мистецтво»
• Портал «Живопис»
• Портал «Італія»

Джерела

• Stendhal (Henri Beyle) : Écoles italiennes de Peinture. I. Ecole de Florence — Ecole Romaine — Ecole de Mantoue — Ecole de Crémone. II. Ecole de Parme — Ecole de Venise — Ecole de Bologne. III. Ecole de Bologne. Établissement du texte et préface par Henri Martineau, Paris: Le Divan. 1932.