Манізер Матвій Генріхович

Ма́нізер Матві́й Ге́нріхович (5 [17] березня 1891(18910317), Санкт-Петербург, Російська імперія — 20 грудня 1966, Москва, РРФСР, СРСР) — російський радянський скульптор німецького походження.

Матвій Генріхович Манізер
Манизер Матвей Генрихович |Премії=
Народження	5 (17) березня 1891(1891-03-17) Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть	20 грудня 1966(1966-12-20) (75 років)
	Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Національність	російський німець
Країна	Російська імперія→  СРСР
Жанр	монументально-декоративна скульптура
Навчання	Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія імені О. Л. Штігліца (1909), Q55231539? (1911) і Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1916)
Діяльність	художник, скульптор
Напрямок	соцреалізм
Покровитель	Йосип Сталін
Вчене звання	Q86848788?
Науковий ступінь	доктор мистецтвознавства[d]
Відомі учні	Фуад Абдурахманов, Диба Борис Лукич і Жирадков Олексій Іванович
Працівник	Московський державний академічний художній інститут імені Василя Сурикова, Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна і Російський державний художньо-промисловий університет імені Сергія Строганова
Член	СХ СРСР і Асоціація художників революційної Росії
Твори	Пам'ятник Володимиру Леніну (Йошкар-Ола)d і Пам'ятник Чапаєву (Самара)d
Партія	КПРС
Батько	Genrikh Matveevich Manizerd
У шлюбі з	Lina Valerianovna Bleze-Manizerd і Янсон-Манізер Олена Олександрівнаd
Діти	Gugo Manizerd
Брати, сестри	Genrikh Genrikhovich Manizerd
Звання
Роботи в колекції	Ермітаж і Німецький історичний музей
Нагороди
Автограф
Манізер Матвій Генріхович у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Санкт-Петербурзі.

У 1908—1909 навчався в Центральному училищі технічного малювання Штігліца, у 1909—1911 — у Художній школі Товариства пересувних виставок, в 1911—1916 — в Петербурзькій академії мистецтв (у Володимира Беклемішева). З 1921 — на викладацькій роботі.

З 1926 — член АХРР.

Пам'ятник Шевченку в Харкові (1935) вважається найкращим у світі пам'ятником поетові. (Ігор Бондар-Терещенко: «Автором цього конкурсного проекту 1935–го був далеко не Матвій Манізер, як зазначено в усіх енциклопедіях, а усього лише переможець конкурсу, заробітчанин Кость Бульдин. Між іншим, ще й дитячий письменник, учасник «Плугу». Просто скульпторів, яким влада дозволяла увічнювати як Леніна, так і решту «народних вождів», в СРСР було лише п'ятеро, і українці між ними не дуже значились». ^[1]

У 1937-1941 — голова правління Ленінградського відділення Союзу художників РРФСР.

Створив ряд пам'ятників монументальної скульптури, в тому числі В. Володарського на пр. Обухівської Оборони, «Жертвам 9 січня 1905 року» на кладовищі Пам'яті жертв 9 січня (колишньому Преображенському православному), Д. І. Менделєєву у дворі Технологічного інституту на Московському проспекті, пам'ятник В. І. Леніну в Петрозаводську (арх. Л. А. Ільїн), барельєф Пушкіна на місці його дуелі, барельєф «Робочий» на будівлі Петровського пасажу в Москві та інші.

Твори

• Пам'ятники:
  • пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові (1935);
  • пам'ятник Сергію Кірову в Петрозаводську (1936);
  • пам'ятник Сергію Кірову в Кропивницькому (1937);
  • пам'ятник Тарасу Шевченку в Києві (1938);
  • пам'ятник Тарасу Шевченку в Каневі (1939);
  • пам'ятник Іллі Рєпіну в Чугуєві (1956);
  • пам'ятник Володимиру Леніну в Одесі (1967);
  • пам'ятник Володимиру Леніну в Скадовську (1976).

Звання, премії, нагороди

• Нагороджено орденом Леніна, орденом Червоної Зірки, медалями.
• 1933 — заслужений діяч мистецтв Білоруської РСР.
• 1935 — заслужений діяч мистецтв УРСР.
• 1939 — нагороджений Почесною грамотою ВР УРСР за пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві (1938).
• 1947 — дійсний член і віце-президент Академії мистецтв СРСР.
• 1958 — народний художник СРСР.
• 1941 — Сталінська премія.
• 1943 — Сталінська премія.
• 1950 — Сталінська премія.

Зображення

• 
  Пам'ятник Тарасу Шевченку роботи М. Г. Манізера в Харкові (1935)
• 
  Поштова марка СРСР. Пам'ятник Леніну в Ульяновську, 1959