Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Маргарет Бербідж

британо-американська астрофізикиня З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Маргарет Бербідж
Remove ads

Елінор Маргарет Бербідж[18] (англ. Eleanor Margaret Burbidge; 12 серпня 1919 — 5 квітня 2020), до шлюбу Пічі (англ. Peachey) — британсько-американська астрономка й астрофізикиня. У 1950-х роках була однією з засновниць теорії зоряного нуклеосинтезу та першою авторкою впливової статті B2FH, яку написала спільно зі своїм чоловіком Джеффрі Бербіджем, астрофізиком Фредом Гойлом і Вільям Фаулером, що пізніше отримав Нобелівську премію за роботи з зоряного нуклеосинтезу, в тому числі й за цю.

Коротка інформація Маргарет Бербідж, англ. Margaret Burbidge ...

Протягом 1960-х і 1970-х Бербідж досліджувала криві обертання галактик і квазари й відкрила найвіддаленіший астрономічний об'єкт, відомий на той час. У 1980-х і 1990-х вона брала участь у розробці та використанні спектрографа слабких об'єктів на космічному телескопі Габбла. Також Бербідж знана своєю діяльністю проти дискримінації жінок в астрономії.

Бербідж обіймала кілька визначних керівних посад, у тому числі директора Королівської Грінвіцької обсерваторії (1973—1975), президента Американського астрономічного товариства (1976—1978) і президента Американської асоціації сприяння розвитку науки (1983). Вона працювала в Обсерваторії Лондонського університету[en], Єркській обсерваторії Чиказького університету, Кавендіській лабораторії Кембриджського університету, Каліфорнійському технологічному інституті та Каліфорнійському університеті Сан-Дієго.

Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Дитинство й освіта

Елеонор Маргарет Пічі народилася 12 серпня 1919 року в Давенпорті[en] у Великій Британії[19]. Вона була донькою Марджорі Стотт Пічі та Стенлі Джона Пічі[20]. Її батько був викладачем хімії в Манчестерській технологічній школі[en] (нині частина Манчестерського університету), а її мати була однією з його учениць[21]. За кілька років після народження Маргарет батько отримав патент, пов'язаний з вулканізацією каучуку, що принесло йому достатньо грошей, щоб переїхати з родиною до Лондона в 1921 році та створити там власну промислову хімічну лабораторію[21].

Маргарет вперше зацікавилася астрономією у віці 3 або 4 років, побачивши зорі під час подорожі на поромі через Ла-Манш[22]. У 12 років вона читала підручники з астрономії Джеймса Джинса, далекого родича її матері[22].

Маргарет навчалася в Університетському коледжі Лондона, де здобула ступінь бакалавра в 1939 році та ступінь доктора філософії у 1943 році[22].

Початок наукової кар'єри

Під час Другої світової війни Маргарет Пічі працювала доглядачкою обсерваторії Лондонського університету. Відключення світла під час війни сприяло її астрономічним спостереженням[19], хоч іноді спостереження й доводилось переривати через вибухи ракет «Фау-1» поряд з обсерваторією[22]. 1945 року їй відмовили в постдокторській стипендії в обсерваторії Карнегі, оскільки робота вимагала спостереження в обсерваторії Маунт-Вілсон, яка на той час була доступна лише для чоловіків[23]. Невдовзі після війни Пічі викладала астрономію в обсерваторії Лондонського університету для студентів з усієї системи Лондонського університету. Одним з її учнів був Артур Кларк, тодішній студент Кінгс-коледжу, який пізніше став знаменитим письменником-фантастом[22].

2 квітня 1948 року Маргарет Пічі одружилась з Джеффрі Бербіджем. Пара познайомилася за пів року до цього в Університетському коледжі Лондона[19][22]. Джефрі був фізиком-теоретиком, але пристрасть Маргарет до астрономії переконала його зайнятися дослідженнями з теоретичної астрофізики[22]. Вони співпрацювали в більшій частині своїх подальших досліджень. 1956 року Маргарет народила доньку Сару[24].

Роботи з нуклеосинтезу

Докладніше: Стаття B²FH

У 1951 році Маргарет Бербідж обійняла посаду в Єркській обсерваторії Чиказького університету, штат Вісконсін, — це стало її першою роботою в США[25]. Її дослідження в цей період були зосереджені на поширеності хімічних елементів у зорях. Вона повернулася до Великої Британії в 1953 році, коли її разом із чоловіком запросили працювати з Вільямом Альфредом Фаулером і Фредом Гойлом в Кембриджському університеті[22]. Команда поєднала дані про кількість елементів, отримані Бербіджами, з гіпотезою Гойла про те, що всі хімічні елементи можуть утворюватися в зорях в результаті серії ядерних реакцій, і лабораторними експериментами Фаулера щодо швидкості цих реакцій[22]. Ідея стала відомою як зоряний нуклеосинтез. Вони опублікували свою модель у серії статей[26][27][28], кульмінацією яких стала велика заключна робота 1957 року[29][30], тепер знана як стаття B2FH за ініціалами Бербіджів, Фаулера та Гойла. Маргарет Бербідж писала цю статтю під час вагітності та стала першою авторкою статті[22][31][32]. Стаття показала, що більшість важких хімічних елементів дійсно утворилися в процесі еволюції зір[33]. Представлена в цій статті теорія залишається фундаментальною основою зоряного нуклеосинтезу[34]. Пізніше Фаулер здобув Нобелівську премію з фізики 1983 року (поділивши її із Субраманьяном Чандрасекаром) за роботу з нуклеосинтезу, і висловив здивування, що його премію не поділили з Бербідж[22].

Переїзд у США й робота у спостережній астрономії

Коли Фаулер повернувся до США, він порадив Бербіджам поїхати з ним до Каліфорнії, запропонувавши спостерігачці Маргарет повторно подати заявку на стипендію в обсерваторії Маунт-Вілсон, а теоретику Джеффу — спробувати вибороти стипендію Келлога в Каліфорнійському технологічному інституті[31]. Заявку Маргарет знову відхилили через її стать, тому подружжя обмінялося заявками. Джефф отримав посаду в Маунт-Вілсон, а Маргарет у 1955 році розпочала роботу в Каліфорнійському технологічному інституті. Щоразу, коли Джефф вирушав на спостереження в Маунт-Вілсон, Маргарет супроводжувала його нібито як його помічниця[31]. Насправді Джефф працював у фотолабораторії, а Маргарет керувала телескопом[22]. Коли керівництво обсерваторії дізналося про це, вони зрештою дозволили їй спостерігати, але лише якщо вона та її чоловік зупинятимуться в окремому котеджі на території обсерваторії, а не в гуртожитку, призначеному лише для чоловіків[19].

З 1962 року Маргарет Бербідж працювала в Університеті Каліфорнії у Сан-Дієго[25]. У 1960-х і 1970-х вона вимірювала маси[35], склад і криві обертання галактик і виконала перші спектроскопічні дослідження квазарів[32]. Її відкриття в цій галузі включали квазар QSO B1442+101[en] із червоним зміщенням 3,5, який став найвіддаленішим об'єктом, відомим на той час[en]; цей рекорд тримався з 1974 по 1982 рік[22][36]. Вона була прихильницею теорії стаціонарного Всесвіту, але її власна робота над квазарами допомогла довести альтернативну теорію Великого вибуху[25].

Визнання, нагороди й керівні посади

У 1972 році Маргарет Бербідж стала директоркою Королівської Гринвіцької обсерваторії[32][37]. Попередні 300 років цю посаду завжди обіймав Королівський астроном, але коли Бербідж призначили директоркою, пости розділили, — Королівським астрономом став Мартін Райл. Іноді Бербідж пояснювала це сексизмом, а іноді політикою, спрямованою на зменшення впливу директора Гринвіцької обсерваторії[38]. Бербідж покинула Гринвіцьку обсерваторію у 1974 році, за 15 місяців після призначення, через суперечки щодо переміщення телескопа Ісаака Ньютона[en] зі штаб-квартири Королівської Гринвіцької обсерваторії у замку Герстмонсо[en] до Обсерваторії Роке-де-лос-Мучачос на Канарських островах[38].

Бербідж виступала проти дискримінації жінок в астрономії, але при цьому і проти позитивних дій на користь жінок. 1972 року вона відмовилася від премії Енні Джамп Кеннон Американського астрономічного товариства, оскільки її присуджували лише жінкам[25]: «Настав час усунути дискримінацію як на користь, так і проти жінок у професійному житті»[22]. Її лист про відмову від нагороди змусив Американське астрономічне товариство створити свій перший комітет зі статусу жінок в астрономії[22]. 1976 року вона стала першою жінкою-президенткою Американського астрономічного товариства[39]. Під час свого перебування на посаді президентки вона переконала колег заборонити зустрічі Американського астрономічного товариства у штатах, які не ратифікували Поправку про рівні права[en] до Конституції США[22]. 1984 року Американське астрономічне товариство присудило їй відзнаку, незалежну від статі, — звання лектора Генрі Норріса Рассела[40].

У 1977 році Маргарет Бербідж стала громадянкою США[19]. З 1979 по 1988 рік вона працювала першим директором Центру астрофізики та космічної науки Університету Каліфорнії у Сан-Дієго[32][25]. 1981 року обрана президенткою Американської асоціації сприяння розвитку науки, і вона обіймала цю посаду протягом однорічного терміну з лютого 1982 року по лютий 1983 року[39].

В Університеті Каліфорнії у Сан-Дієго вона допомогла розробити спектрограф тьмяних об'єктів для космічного телескопа Габбл, який був запущений у 1990 році[22]. За допомогою цього приладу вона та її команда виявили, що в центрі галактики Мессьє 82 міститься надмасивна чорна діра[22].

Останні роки

Як професор-емерит Університету Каліфорнії у Сан-Дієго, Маргарет Бербідж продовжувала активно займатись дослідницькою роботою до початку 2000-х, ставши авторкою загалом понад 370 наукових робіт[41]. 2010 року помер її чоловік Джеффрі Бербідж[42]. Маргарет Бербідж померла 5 квітня 2020 року, у Сан-Франциско, у віці 100 років, після падіння[en][19].

Remove ads

Відзнаки

Thumb
Ланцюг Бербіджів — група галактик у сузір'ї Кита, названа на честь Маргарет і Джеффрі Бербіджів
Remove ads

Пам'ять

На честь Маргарет Бербідж названо:

Примітки

Література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads