Марцін Калиновський (кам'янецький каштелян)

Марцін Калиновський (іноді Мартин; пол. Marcin Kalinowski, бл. 1640^[1]/1660^[2] — після 6 грудня 1738^[3]) — польський шляхтич, військовик, урядник Корони Польської в Речі Посполитій, меценат. Представник роду Калиновських гербу «Калинова».

Не плутати з Мартин Калиновський (гетьман).

Марцін Каліновський
Marcin Kalinowski
Псевдо	Мартин Калиновський
Помер	після 6 грудня 1738
Поховання	Сидорів
Підданство	Річ Посполита
Національність	поляк
Діяльність	військовик, урядник
Посада	кам'янецький каштелян і вінницький староста[d]
Головував	римо-католик
Рід	Калиновські
Батько	Валентій Калиновський
Мати	Евфрозина Бидловська
У шлюбі з	Ганна Катажина Тарновська гербу Роліч
Діти	Людвік Калиновський
Герб герб «Калинова»

Життєпис

Місце поховання

Син галицького чесника Валентія Яна^[4] Калиновського та його дружини Евфрозини Бидловської. Відомостей про молоді роки мало; дорослим казав, що не хотів навчатися. Рано почав військову службу, брав участь у війні з турками. Можливо, 1690-го потрапив до татарського полону; це його просив батько у короля Яна ІІІ, підтримуваний сеймиком у Вишні, обміняти на полоненого-липка.

Після поновлення на троні Августа ІІ належав до його прихильників, підтримував його на раді Варшавській 1710 року. Весною 1711 отримав завдання зміцнити артилерію Кам'янця-Подільського та Окопів; восени був реґіментарем партії, що знаходилась на Покутті із завданням стерегти кордон від «станіславчиків», які збирались біля нього; з їх маєтків брав засоби для утримання війська. В середині лютого 1712 перейшов на сторону противника разом із залогою Снятина, коли до міста наблизилися відділи Кшиштофа Урбановіча. Під час провстання Перебийноса разом з іншими коронними військами був висланий на Поділля, тому противник Ян Ґрудзіньскі зміг вдертись на Покуття, спішним маршем піти на Краків.

1713 року брав участь у зборі військ під Глинянами. Рішуче відкинув намагання Пилипа Орлика впустити його на територію України, не зважив на підтримку П. Орлика ханом, вислав до нього посла з підкресленням прав Речі Посполитої до України. Намагався сприяти поверненню Юзефа Потоцького до краю. Тоді через пограбування його маєтностей Сасами охолов до Августа ІІ. Влітку 1717 перебував у таборі терногородських конфедератів у Красноставі.

Посади: каштелян Кам'янця-Подільського (з 18 квітня 1712 р. до смерті), вінницький староста (з 1709 р.^[5]), регіментар коронного війська, стражник військовий (у 1707 р.).^[3] Ймовірно, був 1702-го підстолієм брацлавським. 1703 р. підчаший галицький, восени 1705 реґіментар польської партії, був скерований на зимовий постій до Київського Полісся.

Був похований у крипті фундованого ним домініканського костелу в Сидорові.

Сім'я

Був одружений з Ганною Катажиною з Тарновських гербу Роліч, дочкою теребовельського хорунжого. Син — Людвік Калиновський.^[1] 1720 року цедував (відступив) синові Вінницьке староство, 1736 — панцерну корогву.^[5]