Матросов Олександр Матвійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Матросов.

Олекса́ндр Матві́йович Матро́сов (нар. 5 лютого 1924(19240205); Кунакбаєво, Учалинський район, Башкирської АРСР, СРСР — пом. 27 лютого 1943; Чернушки^[ru], Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР, нині Псковська область, Росія) — радянський, рядовий-піхотинець часів Другої світової війни, що закрив амбразуру німецького дзоту своїм тілом. Герой Радянського Союзу^[1]. У радянській офіційній пропаганді вчинок Матросова став символом любові до Батьківщини. А його видозмінений образ радянське військове керівництво, активно використовувало під час війни для наснаги недосвідчених солдатів, спонукаючи молодих людей йти на невиправдані ризики.

Матросов Олександр Матвійович
башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы
Ім'я при народженні	рос. Александр Матвеевич Матросов
Народження	5 лютого 1924(1924-02-05) Катеринослав, Українська СРР, СРСР
Смерть	27 лютого 1943(1943-02-27) (19 років) Chernushkid, Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР  вогнепальна рана
Поховання	Великі Луки
Країна	СРСР
Рід військ	піхота
Член	Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді
Звання	рядовий
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди

Радянські поштові марки, присвячені Олександру Матросову

Короткий життєпис

За деякими версіями, справжнє ім'я Матросова — Шакир'ян Юнусович Мухамедьянов (башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы),^[2][3] народився в селі Кунакбаєво Башкирської АССР. Згідно з нею, прізвище Матросов взяв, коли став безпритульним, втікши з дому (після третього одруження батька) і записався до дитбудинку ^[4][5][6].

З ранніх літ залишився без матері Мусліми, виховувався батьком-інвалідом (воював під час Громадянської війни, втратив ступню ноги) Юнусом Юсуповичем Мухамедьяновим. У 1933 році, після одруження батька, залишив рідне село. Виховувався в Іванівському та Мелекесському дитячих будинках Ульяновської області. Після закінчення 7 класів в Іванівському дитбудинку працював помічником вихователя в Уфимській трудовій колонії.

1939-го року його направили на вагоноремонтний завод у місті Куйбишеві (нині Самара), але незабаром він звідти втік. Вироком народного суду 3-ї дільниці Фрунзенського району міста Саратова від 8 жовтня 1940 року засуджений за 57-ю статтею 192 КК РРФСР до двох років позбавлення волі за порушення паспортного режиму^[7]. Матросов був визнаний винним у тому, що, незважаючи на дану ним підписку про виїзд із міста Саратова за 24 години, продовжував там проживати. 5 травня 1967 року Судова колегія Верховного суду повернулася до касаційного розгляду цієї справи, і вирок був скасований.

З вересня 1942 року почав навчання у Краснохолмському піхотному училищі. Курс навчання тоді становив шість місяців, і осінній набір, у якому був Матросов, у березні 1943 повинен був піти на фронт. В училищі Матросова прийняли в комсомол. У листопаді його було відправлено на Калінінський фронт. Служив у складі 2-го окремого стрілецького батальйону 91-ї окремої Сибірської добровольчої бригади імені І. Сталіна (пізніше 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії, Калінінський фронт). 27 лютого 1943 року в складі 2-го батальйону отримав завдання атакувати опорний пункт у районі села Чернушки, Локнянський район, нині Псковської області), знищив 3-й дзот, спочатку кинувши 2 гранати, а потім прикривши його тілом.

Відзнаки, вшанування

• 19 червня 1943 року Олександрові Матросову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
• 8 вересня 1943 року, наказом № 286 із поясненням, що «великий подвиг товариша Матросова має слугувати прикладом військової доблесті й героїзму для всіх воїнів Червоної Армії», 254-му гвардійському стрілецькому полку було присвоєно ім'я Олександра Матросова, а його навічно зараховано до списку особового складу першої роти цього полку.
• У 1953 році 66З-тя Нова вулиця в Печерському районі Києва була перейменована на вулицю Олександра Матросова^[8].
• У Деснянському районі Києва також є вулиця Матросова^[9].
• Діяльність Матросова не підпадає під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», його прізвище не включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію. Втім об'єкти топоніміки в населених пунктах України, названі на його честь, за висновком експертної ради Інституту історії України НАН України можуть бути перейменовані на тій підставі, що «[його] діяльність не пов'язана безпосередньо з опором та вигнанням нацистських окупантів з України»^[10][11].

Факти

• Першим серед радянських військовиків у Другу світову війну закрив собою амбразуру Олександр Панкратов, політрук танкової роти 125-го окремого полку 28-ї танкової дивізії (24 серпня 1941 року поблизу Новгорода).
• Останніми «матросівцями» стали моряки Тихоокеанського флоту — червонофлотець Петро Ільїчов^[ru] і старшина І статті Микола Вілков^[ru], які своїми тілами закрили японські амбразури 18 серпня 1945 року^[12][13].
• Єдиною жінкою, яка закрила ворожу амбразуру, стала партизанка Римма Шершньова^[ru]. Її нагороджено орденом Червоного Прапора.
• За підрахунками військових істориків, подвиг Матросова у Радянській Армії здійснили 273 бійці. Серед «матросівців» — майже половина українців. 45 героїв закрили собою амбразуру ще до Олександра Матросова^[14].
• 147 бійців стали Героями Радянського Союзу. 26 — взагалі залишилися без нагород. Інших нагороджували орденами: Вітчизняної війни, Бойового Червоного Прапора, Леніна. Єдиним «матросівцем», якого нагородили медаллю «За відвагу», був уродженець Полтавської губернії Яків Богдан, який здійснив свій подвиг поблизу села Липки Мгинського району Ленінградської області^[14].
• Семеро військовиків залишилися живими після такого героїчного вчинку. Шестеро пройшли всю війну і повернулися додому, а Леонтій Кондратьєв, через півроку, зник безвісти, під час наступальних боїв на Кубані.