Мессерер-Плісецька Рахіль Михайлівна

Рахіль Михайлівна Мессерер-Плісецька (творчий псевдонім — Ра Мессерер; 1902, Вільно — 1993, Москва) — радянська акторка німого кіно, мати балерини Майї Плісецької та балетмейстерів Олександра і Азарія Плісецьких.

Мессерер-Плісецька Рахіль Михайлівна
Дата народження	4 березня 1902(1902-03-04)
Місце народження	Вільнюс, Російська імперія
Дата смерті	20 березня 1993(1993-03-20) (91 рік)
Місце смерті	Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Російська імперія  СРСР  Росія
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1925)
Професія	акторка
IMDb	ID 11255470
Мессерер-Плісецька Рахіль Михайлівна у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плісецька.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мессерер.

Життєпис

Рахіль Мессерер народилася 4 березня (19 лютого за старим стилем) 1902 року у Вільно, в родині зубного лікаря Менделя Берковича (Михайла Борисовича) Мессерера (1866—1942)^[1] та Сіми Мойсеївни (до шлюбу Шабад, 1870—1929)^[2], в якій, крім неї, було ще 9 дітей.^[3][4]. Всі діти отримали біблійні імена (Пенін, Азарій, Маттаній, Мойсей, Рахіль, Асаф, Елишева, Суламіф, Емануїл, Амінадав)^[1]. У 1940 році у другому шлюбі батька народилася ще одна сестра Рахіль — Ерелла. Серед братів та сестер Рахіль надалі також прославилися Азарій, Суламіф і Асаф.

Рахіль Мессерер закінчила в 1925 році ВДІК (клас Льва Кулешова).

Ще в роки навчання Рахіль одружилася з Михайлом Еммануїловичем Плісецьким, поклавши початок театральній династії Плісецьких — Мессерер. У шлюбі народила трьох дітей: Майю (1925 - 2015), Олександра (1931) та Азарія (1937).

У перші роки радянської влади Мессерер знімалася на кіностудіях «Бухкіно» та «Зірка Сходу». Кар'єра акторки Ра Мессерер була, на жаль, швидкоплинною, бо вона присвятила себе родині та чоловікові, якого супроводжувала у відрядженнях на Шпіцберген, де він був генеральним консулом у Баренцбурзі та начальником вугільних копалень^[1]. 30 квітня 1937 року Чоловік був заарештований, а на початку березня 1938 року була заарештована й Рахіль Плісецька. Її доньку Майю, над якою нависла загроза дитячого будинку, удочерила сестра Суламіф, син Олександр оселився в родині брата Асафа.

Зі спогадів Майї Плісецької:

«Характер у мами був м'який і твердий, добрий та впертий. Коли в тридцять восьмому році її заарештували й вимагали підписати, що чоловік шпигун, зрадник, диверсант, злочинець, учасник змови проти Сталіна тощо — вона навідріз відмовилася. Випадок на ті часи героїчний. Їй дали 8 років в'язниці»[1].

Рахіль Мессерер спочатку була поміщена до Бутирської в'язниці разом з народженою третьою дитиною, а після вироку її, як дружину ворогу народу, етапували до Акмолінського табору дружин зрадників Батьківщини. В результаті численних турбот і прохань прославлених брата й сестри — Асафа та Суламіфі Мессерер, наприкінці літа 1939 року Рахіль була переведена на вільне поселення до Чимкента. Тут Рахіль Мессерер працювала вчителькою танців в одному з клубів^[1].

Повернутися до Москви Рахіль Мессерер вдалося лише за два місяці до початку внімецько-радянської війни в 1941 році. Після звільнення її акторська кар'єра була назавжди припинена.

Рахіль Мессерер померла в Москві в 1993 році.

Фільмографія[5]

• 1927 — «Друга дружина» (Узбекдержкіно, режисер — М. В. Доронін)^[6]
• 1928 — «Прокажена» (Узбекдержкіно)^[7]
• 1928 — «Долина сліз»^[8] (1-ша фабрика Держкіно, режисер — Олександр Розумний)^[9]
• 1928 — «Земля кличе» («Дочка рабина», «Крик в степу», режисер — Володимир Баллюзек)^[10]
• 1929 — «Сто двадцять тисяч в рік» (Межрабпомфільм)^[11]
• Фільм (назва невідома) на тему французької революції. Рахіль Мессерер грала французьку квіткарку.

Документальний фільм

У 2007 році був знятий документальний фільм про Рахіль Мессерер-Плісецьку «Зірка зі сторони»^[12], в якому використані стрічки, що збереглися в Держфільмфонді. Виробництво: ТК «Гамаюн» за замовленням телеканалу «РЕН ТВ»; режисер і автор сценарію Фірдавс Зайнутдінов, оператор Євген Кутузкін, текст читає Ірина Апексимова. Вийшов в ефір 12 вересня 2007 року на телеканалі «Культура»^[13].