Мечислав Гіль

Мечислав Владислав Гіль (пол. Mieczysław Władysław Gil; 9 січня 1944(1944січня09), Ґаце-Слупецькі — 29 вересня 2022, Краків) — польський профспілковий діяч і політик, активіст краківської Солідарності, організатор незалежної профспілки на металургійному комбінаті Нова-Гути. Під час воєнного стану заарештований та засуджений як лідер страйку металургів. Після звільнення брав участь в антикомуністичному протестному русі, правозахисних і католицьких організаціях. У Третій Речі Посполитій — видний правий діяч, один із лідерів християнської демократії, депутат сейму, сенатор від партії Право і справедливість.

Мечислав Гіль пол. Mieczysław Gil
Народження:	9 січня 1944(1944-01-09)[1][2]  Гаце-Слупецькі, Ґміна Лубниці, Сташовський повіт, Свентокшиське воєводство, Польща
Смерть:	29 вересня 2022(2022-09-29)[3] (78 років)
Країна:	Польща
Партія:	Право і справедливість і Польська об'єднана робітнича партія[4]
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Металург й активіст

Народився в селянській сім'ї зі Сташовського повіту^[5]. У 1963 році закінчив металургійно-механічний технікум у краківській Нова-Гуті, вступив на металургійний комбінат імені Леніна (HiL; нині — ArcelorMittal Poland Oddział). Працював конвертерником, з 1977 року редагував заводську газету «Głos Nowej Huty».

З 1964 року Мечислав Гіль перебував в урядущій компартії ПОРП, проте неодноразово виявляв незгоду з політикою влади ПНР. У 1968 році він відмовився приєднатися до партійного «робітничого ополчення» для розгону студентських демонстрацій. За це його зняли з посади майстра. Наприкінці 1970-х років поширював підпільний бюлетень КОС-КОР «Robotnik» і листівки Студентського комітету солідарності^[6].

У краківській «Солідарності»

У серпні 1980 року Мечислав Гіль активно доєднався до масового страйкового руху. З вересня він належав до керівництва незалежної профспілки Солідарність у Кракові та Малопольському регіоні^[7]. Був заступником голови профцентру Станіслава Завади по роботі з пресою, з листопада — співголова разом з Анджеєм Цираном, у першій половині 1981 року виконував обов'язки голови.

Мечислав Гіль стояв на радикальних позиціях у конфронтації «Солідарності» з ПОРП. У березні 1981 року, після Бидигощського інциденту, вийшов із компартії. Керував у Кракові всепольським попереджувальним страйком 27 березня 1981 року, очолював Робітничий комітет металургів (KRH)^[8]. Водночас Гіль дотримувався лінії Леха Валенси та намагався підтримувати діалог із Краківським комітетом ПОРП, на чолі якого стояв «ліберально» орієнтований перший секретар Кристин Домброва. Дружні стосунки встановилися у профцентру із клубом лівої партійної інтелігенції «Кузня».

17 травня 1981 року Мечислав Гіль організував у Кракові марш протесту проти замаху на Папу Римського Івана Павла II. Очолював делегацію польської «Солідарності» на з'їзді Міжнародної федерації металістів у Вашингтоні. Брав участь у переговорах з урядом щодо законопроєктів про профспілки й органи виробничого самоврядування. Був делегатом І з'їзду «Солідарності», обраний до складу Всепольської комісії профспілки^[6].

Іноземні спостерігачі відзначали спокій у Кракові навіть у бурхливі місяці «Карнавалу „Солідарності“». Тут не було великих страйків і жорстких зіткнень: «Краків набув репутації місця, де партія та профспілка могли спілкуватися один з одним». Взаємодія «Солідарності» з владою з конкретних питань міського життя Кракова — наприклад, продовольчого постачання — тривала до грудня 1981 року^[9].

Страйк й арешт

13 грудня 1981 року в Польщі ввели воєнний стан. Влада перейшла до Військової ради національного порятунку (WRON) і неформальної «Директорії» генерала Ярузельського. Військово-партійний режим заборонив незалежну профспілку та страйки, інтернував тисячі активістів. Для управління Краковом прибув військовий комісар генерал Сулима, для управління HiL — полковник Мазуркевич.

У Кракові, серед інших, підлягав інтернуванню Мечислав Гіль^[10]. У ніч проти 13 грудня воєводський комендант міліції полковник Тшибінський направив міністру внутрішніх справ генералу Кіщаку звіт про повний спокій у Кракові. Практично одразу він отримав інформацію, що у будинку, де мешкає Мечислав Гіль, готується оборона. Туди направили наряд ЗОМО, проте Гіль зумів втекти з балкона своєї квартири. Полковник Тшибінський пред'явив за це стягнення своєму заступнику у Службі безпеки (СБ) полковнику Дзяловському^[11].

Пробравшись на комбінат, Мечислав Гіль разом із робітниками Станіславом Гандзликом і Яном Цесельським очолив страйковий комітет HiL. Підписував постанови та звернення комітету, вів переговори з адміністрацією підприємства та військовою владою. Головно вимагав невизнання неконституційного WRON, звільнення інтернованих активістів. Гіль підкреслював відмову від «ганебних прохань помилування», вірність совісті та переконання^[12].

Страйк тривав до 16 грудня і був придушений силами ЗОМО за армійської підтримки^[13]. Але Гіль знову втік від переслідування.

Протягом місяця Мечислав Гіль перебував у нелегальному становищі. Тшибінський призначив за його затримання премію у 7 тисяч злотих (близько до середньомісячної зарплати у ПНР того часу). Схопити Гіля вдалося 13 січня 1982 року. Після двох днів інтернування СБ його заарештувала, віддала під суд, він отримав до чотирьох років ув'язнення. Утримувався у в'язницях Кракова, Ратибора, Стшельці-Опольських, Клодзько, Стшеліна. Брав участь у голодуванні з вимогою статусу політв'язня, видавав нелегальні тюремні газети «Ekstrema» та «Krata», зумів отримати радіоприймач і слухати передачі Радіо Солідарність^[6].

Підпілля та повернення

25 листопада 1983 року, після скасування воєнного стану, Мечислава Гіля звільнено за амністією. На роботу його не брали, групу інвалідності надати відмовилися. Жив у рідному селі Гаце-Слупецьку, працював на сімейній фермі^[5]. Був активним у підпільних структурах «Солідарності» та Пастирстві людей праці — дисидентських структурах Костела, пов'язаних із «Солідарністю».

У 1984 році Мечислав Гіль приєднався до Клубу католицької інтелігенції. Брав участь у створенні краківського Християнського робітничого університету імені Стефана Вишинського. Був співзасновником Громадянської ініціативи на захист прав людини від насильства. 23 жовтня 1986 року разом із Хандзликом, Цесельським й Едвардом Новаком відновив KRH. Неодноразово піддавався затриманням і допитам СБ^[10].

Навесні 1988 року у Польщі знову почався масовий страйковий рух. Гіль, Хандзлик і Цесельський очолили страйковий комітет HiL. Страйк тривав з 26 квітня та 5 травня пригнічений ЗОМО. Гіля побили та заарештували, але за два тижні звільнено за підтримки Краківської архідієцезії^[6].

Вересневі страйки 1988 року влада вже не наважилася придушувати. Представники керівництва ПОРП і «Солідарності» провели переговори в Магдаленці, в яких брав участь і Мечислав Гіль^[8]. Повсюдно йшло відтворення незалежної профспілки. У грудні Гіль увійшов до складу Громадянського комітету «Солідарність» (KOS) під керівництвом Леха Валенси. Активно відновлював Краківський профцентр. Входив до делегації «Солідарності» на Круглому столі 1989 року, перебував у групі з соціально-економічної політики та в підгрупі з житлової політики. Відновився на HiL, знову очолив KRH й організацію «Солідарності» у Нова-Гуті.

Депутат і сенатор

На альтернативних виборах у червні 1989 року Мечислава Гіля обрано до сейму ПНР як представник KOS (отримав рекордну підтримку виборців — понад 89 %)^[14]. 1990 року очолив депутатський клуб «Солідарності». Підтримав обрання Леха Валенси президентом Польщі на виборах 1990 року.

На парламентських виборах 1991 року балотувався від краківської правої коаліції «Солідарні з президентом». Знову був обраний депутатом сейму Польщі. У 1998—2002 роках — радник (депутат) Сеймика Малопольського воєводства від Виборчої акції Солідарність^[8]. Працював у парламентських комісіях з адміністрації, промислової політики, розслідування подій воєнного стану.

У 2001 році Мечислав Гіль приєднався до коаліції Виборча акція «Солідарність правиці», але його не обрали до сейму. У 2005 році невдало балотувався до сенату від Партії центру. На виборах 2011 року обраний у сенат^[15] від консервативної партії Право і справедливість (PiS). Залишався сенатором до 2015 року. Брав участь у парламентському розслідуванні Смоленської катастрофи.

Політика та погляди

Мечислав Гіль дотримувався позицій правої християнської демократії. У 1996 році приєднався до Партії християнських демократів Павла Лончковського, у 1999 році — до Угоди польських християнських демократів Антонія Токарчука^[6]. З 2011 року доєднався до PiS Ярослава Качинського.

Для Мечислава Гіля було характерне поєднання класових установок із соціальною доктриною польського католицизму. Він наголошував на вирішальній ролі робітничого руху у звільненні Польщі. Позиціювався як виразник інтересів людей праці. Виступав за державне стимулювання промисловості, обмеження іноземного капіталу банківській сфері, соціальне регулювання економіки. Критикував ситуацію, за якого «бенефіціарами реформ стали посткомуністи, а не люди „Солідарності“». Висловлювався за створення при «Солідарності» своєї політичної партії (до певної міри це реалізувалося через профспілку з PiS). Закликав повернутися до ідеалів ранньої «Солідарності». Свою роль парламенті характеризував як "у певному сенсі совість трудящих^[5].

Також Мечислав Гіль був знаний як журналіст, громадський діяч й економічний експерт. Активно організовував допомогу при катастрофічній повені 1997 року. У 1990-х роках заснував у Кракові газети «Czas Krakowski» та «Nowa Gazeta» (підтримували Валенсу, незабаром припинили видаватися). З 2005 року був радником варшавського Агентства промислового розвитку. Перебував у польській раді католицької благодійної організації Kirche in Not. Співзасновник Фонду доброї держави. Канцлер капітула медалі «Непорушний у слові»^[16]. Був одружений, мав двох дітей.

Смерть

Помер Мечислав Гіль у Кракові^[17] у віці 78 років. Першу інформацію про смерть озвучило краківське відділення Інституту національної пам'яті^[18].