Мигаль Павло Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Мигаль.

Павло Костянтинович Мигаль (також Мігаль; 16 березня 1903, Митьки, Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 8 липня 1986, Кишинів) — радянський український учений, хімік, професор. Завідувач кафедри фізичної хімії у Об'єднаному українському, Чернівецькому та Кишинівському державних університетах. Декан хімічного факультету Чернівецького державного університету (1951—1953). Фахівець з адсорбції парів та газів.

Мигаль Павло Костянтинович
Народився	16 березня 1903(1903-03-16)  Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	8 липня 1986(1986-07-08) (83 роки)  Кишинів, Молдавська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	хімік, викладач університету
Alma mater	ХІНО (1930)
Заклад	Харківський державний університет імені А. М. Горького Об'єднаний український державний університет Чернівецький державний університет Кишинівський державний університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор хімічних наук (1949)
Науковий керівник	Мухін Г. Є.
Партія	ВКП(б)
Війна	Друга світова війна

Життєпис

Павло Мигаль народився 16 березня 1903 року у селі Митьки Золотоніського повіту Полтавської губернії^{[К 1]}. Старший брат астронома-геодезиста Миколи Мигаля^[1].

Член комуністичної партії з 1927 року^[2]. Вищу освіту здобував у Харківському інституті народної освіти ім. О. Потебні, який закінчив у 1930 році. Був учнем хіміка Гліба Мухіна^[3]. З 1934 року працював на кафедрі фізичної хімії Харківського державного університету, одночасно керував спеціальною лабораторією у Науково-дослідному інституті хімії при Харківському державному університеті^[4][1]. Входив до складу редколегії журналу «Труди Інституту хімії Харківського державного університету»^[5].

На початку Німецько-радянської війни Павло Мигаль добровольцем увійшов до складу Університетського батальйону Дивізії народного ополчення Дзержинського району Харкова^[6]. Пізніше разом з іншими науковцями Харківського державного університету був евакуйований до Кзил-Орди. На новому місці, у 1941 році, очолив кафедру фізичної хімії університету (з 1942 року Об'єднаний український державний університет). На той момент мав вчене звання доцента. Робота Мигаля в Об'єднаному українському державному університеті була відмічена почесною грамотою Президії Верховної Ради Казахської РСР^{[К 2][7][1]}.

Під час реевакуації став одним викладачів університету, які, з метою відновлення вишів Західної України, не повернулися до Харкова^[8]. У 1944 році перейшов на роботу до Чернівецького державного університету, де став першим завідувачем кафедри фізичної хімії. На сайті кафедри зазначається, що Павло Мигаль доклав великих зусиль для її формування і вчений характеризується як активний організатор^[9]. У 1949 році отримав вчене звання професора, а через два роки, за сумісництвом, очолив хімічний факультет університету. З 1953 року працював у Кишинівському університеті, де також очолював кафедру фізичної хімії. У 1973 році залишив посаду завідувача і став професором кафедри, того ж року отримав звання Заслуженого працівника вищої школи Молдавської РСР. Наступного року пішов на пенсію^[10][2][1].

Помер Павло Мигаль 8 липня 1986 року у Кишиневі^[1].

Наукова діяльність

Павло Мигаль займався питаннями хімічної теорії розчинів, фізико-хімічного аналізу розчинів і електролітів, хімії кінетики й аналізу. Досліджував хімічні процеси у змішаних розчинах за результатами яких утворювалися комплексні з'єднання.Також його інтереси стосувалися проблем обміну адсорбції парів та газів. Зокрема досліджував адсорбцію пару природними та штучними адсорбентами, рівноважну адсорбцію, структурно-адсорбційні властивості глинистих порід Молдови та синтез цеолітів із трепелу. Ним була розроблена узагальнена теорія полімолекулярної адсорбції з додатковими верхніми кулями в активних центрах пористих сорбентів. Павло Мигаль, разом зі своїми співробітниками, запропонував використовувати для освітлення та стабілізації виноградних вин та плодово-ягідних соків мінеральний адсорбент^[1][9][2].

Перебуваючі в евакуації, разом з доцентом Олександром Давидовим, займався питанням очищення бавовняної олії, в результаті чого був створений спеціальний пристрій^[11].

Павло Мигаль захистив 1 липня 1948 року дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора хімічних наук за темою «Адсорбція індивідуальних пар та їх сумішей» (рос. Адсорбция индивидуальных паров и их смесей). Офіційними опонентами на захисті були професори Андрій Фрост та Євген Гапон^[12]. Наступного року Мигалю був присвоєний відповідний науковий ступінь та вчене звання професора^[1].

Вибрані публікації

Всього Павло Мигаль був автором близько 150 наукових праць. Список вибраних публікацій згідно з «Советская Молдавия. Краткая энциклопедия» та «Енциклопедія сучасної України», всі праці у співавторстві^[2][1]:

• Поглощение паров бензола твердыми адсорбентами // Труди Інституту хімії. 1936. Т. 2
• Устойчивость лимоннокислых комплексов некоторых метал­лов // Журнал неорганической химии. 1958. Т. 3, вып. 2
• Исследование комплексообразования кадмия с тиомочевиной в растворах изопропилового спирта // Журнал неорганической химии. 1969. Т. 14, вып. 4
• К характеристике битумоидов юрских и палеозойских отложений Молдавии по данным инфракрасной спектроскопии // Известия Академии наук Молдавской СССР. Серия биологических и химических наук 1971. № 6
• Распределение ванадиезо-никелевых порфироновых комплексов в битумоидах и нефтях Молдавии // Геохимия. 1972. № 7
• Полярографическое исследование простых и смешанных комплексов кадмия с моноэтаноламином и этилен­диамином в водно-метанольных средах // Журнал неорганической химии. 1974. Т. 19, вып. 2, 4
• Исследование простых и смешанных комплексов кадмия с тиомочевиной и галогенами в водно-спиртовых растворах // Журнал неорганической химии. 1977. Т. 22, № 10
• Термодинамика образования смешаннолигандных комплексов меди (II) с ароматическими и а-аминокислотами // Журнал неорганической химии. 1978. Т. 23, вып. 6
• Исследование смешанного комплексообразования серебра с тиомочевиной и роданид-ионами в водно-ацетоновых растворах // Журнал неорганической химии. 1981. Т. 26, вып. 10

Нагороди

• Почесна грамота Президії Верховної Ради Казахської РСР (25 квітня 1944)^[7]
• Заслужений працівник вищої школи Молдавської РСР (1973)^[2]