Воронцов Микола Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воронцов.

Воронцов Микола Миколайович (1934—2000) — один з найвідоміших біологів-еволюціоністів радянської доби, морфолог, теріолог.

Микола Воронцов
Николай Воронцов (рос.)
Народився	1 січня 1934(1934-01-01) Москва
Помер	3 березня 2000(2000-03-03) (66 років) Москва
Поховання	Троєкуровське кладовище
Місце проживання	Москва[1] Elatmad[1] Москва[1] Санкт-Петербург[2] Москва[2] Новосибірськ[2][3] Владивосток[2][3] Москва[2]
Країна	СРСР →  Росія
Діяльність	політик, біолог, зоолог, захисник довкілля, генетик, актор, депутат Державної Думи РФ, еколог
Alma mater	Московський державний університет (1955)
Галузь	теріологія, зоологія
Заклад	Національний науково-природничий музей
Посада	народний депутат СРСР[d][4] і депутат Державної Думи РФ[d]
Вчене звання	старший науковий співробітник, професор (1992)
Науковий ступінь	доктор біологічних наук (1967)
Аспіранти, докторанти	Alexander Bazykind[5]
Членство	Шведська королівська академія наук Державна дума Федеральних зборів РФ I скликанняd Американська академія мистецтв і наук[6] Young Biologists of the Moscow Zoo Clubd[1]
Відомий завдяки:	зоологічні дослідження, еволюційне вчення, природоохорона
Батько	Q92941550?[2]
Мати	Q131301446?[1]
У шлюбі з	Elena A. Lyapunovad[7]
Діти	Darja Vorontsovad
Нагороди	(1990)
Особ. сторінка	біографія на сайті sbras.ru
Воронцов Микола Миколайович у Вікісховищі

Біографічні деталі

Коріння за материнською лінією з України: мати народилася в Одесі у 1900 році^[8]. Проте Микола вже був народжений в Москві. У дитячі роки і до 1941 р. знімався в кіно, під ім'ям «Коля Вертмиллер»^[9].

Закінчив школу екстерном у 1950 р. У віці 16 років поступив на біологічний факультет Московського університету, який закінчив з відзнакою у 1955 році. Спеціалізувався по кафедрі зоології хребетних.

У 1955 році створив сім'ю з Єленою Ляпуновою (дочка відомого кібернетика Олексія Ляпунова), з нею виховав двох дочок — Марію (1957 р.н.) та Дарію (1971 р.н.).

Після навчання в МДУ поїхав до Ленінграду, де поступив до аспірантури при ЗІН (Зоологічному інституті АН СРСР) — центральній і найвідомішій зоологічній установі СРСР. 1963 року захистив кандидатську дисертацію.

У 1964—1971 працював у Новосибірську, як вчений секретар з біологічних наук Президії СО АН СРСР і одночасно як старший науковий співробітник Лабораторії генетики популяцій Інституту цитології та генетики СВ АН СРСР.

Згодом, протягом 1971—1977 років, працював на Далекому сході, у Владивостоці. Тут він був директором Біолого-ґрунтового інституту (БПІ) Далекосхідного наукового центру (ДВНЦ) АН СРСР (1971—1973) та завідувачем відділу еволюційної біології і лабораторії еволюційної зоології і генетики в цьому самому інституті (нині, з 22/08/2016 [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] — «Федеральний науковий центр біорізноманіття наземної біоти Східної Азії», або стисло — «ФНЦ Біорізноманіття»^[10]).

Після того переїхав до Москви, де до кінця життя працював в Інституті біології розвитку РАН (Москва), де керував групою цитогенетики у складі Лабораторії проф. Олексія Яблокова.

Наукові доробки

Кандидатську дисертацію захистив 1963 року за темою «Шляхи еволюційної спеціалізації та еволюції харчової системи у деяких переважно мишовидих гризунів»). Доктор біологічних наук з 1967 р., після захисту дисертації «Еволюція нижчих хом'якових (Cricetidae)».

Найвідомішими досягненнями Миколи Воронцова є розробка синтетичної торії еволюції, повна ревізія систематики і біології родини хом'якових світової фауни, розвиток цитогенетичних досліджень, формування школи таксономістів та еволюціоністів, що вивчають еволюційну диференціацію близьких видів ссавців.

Громадська діяльність

У період Перебудови, в самому її кінці, був

• Головою Державного комітету СРСР з охорони природи: 3 серпня 1989 — 1 березня 1991 року,
• Міністром природокористування та охорони навколишнього середовища СРСР: 1 березня — 28 серпня 1991 року (в.о. до 26.11.1991),
• депутатом Держдуми РФ.

Відомою була й його співпраця з природоохоронними організаціями, зокрема й Грінпіс, під час рейду яких в районі островів Тихоокеонії, на яких велися випробовування ядерної зброї, його було заарештовано, проте скоро звільнено.

Колеги та учні

Однією з найвідоміших спільних розробок Миколи Миколайовича з колегами є цикл розробок, пов'язаних з еволюційним вченням, що стало підсумком співпраці з Миколою Тимофєєвим-Ресовським та Олексієм Яблоковим.

Серед найближчих колег та учнів Миколи Миколайовича — Єлена Ляпунова, Кіра Коробіцина, Любов Фрісман, Ірина Картавцева, Володимир Корабльов, Геннадій Боєскоров, Ірина Баклушинська, Михайло Ахвердян, Ігор Загороднюк.

Зв'язки з Україною

Неодноразово бував в Україні, як в експедиціях (зокрема при вивченні сліпаків) та роботі з колекціями (зокрема в зоологічному відділі ННПМ, на той час — Зоологічному музеї АН УРСР), так і з лекціями про актуальні проблеми еволюційної біології, які читав в Київському університеті та в Інституті зоології АН УРСР. Серед найвідоміших його лекцій були «Синтетична теорія еволюції: постулати та невирішені питання», «Макромутації у гольдшмітівській популяції».

Активно співпрацював з теріологами Академії наук України. Пишався тим, що в систематиці однієї з найскладніших для розуміння еволюції груп гризунів — сліпакових (Spalacidae) — ним (разом з його учнями) та київськими палеонтологами (докторська дисертація проф. Вадима Топачевського) отримано принципово подібні результати, і генетичні дані збіглися з результатами палеотеріологічних реконструкцій (публікації 1968—1972 рр.). Наприкінці 1991 року Микола Миколайович виступив в ролі керівника дисертації свого українського учня — Ігоря Загороднюка, що була присвячена ревізії видів-двійників полівок і захищена в Інституті зоології АН України.