Миронов Сергій Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Миронов.

Сергій Михайлович Миронов (рос. Сергей Михайлович Миронов, нар. 14 лютого 1953(19530214) року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній думі РФ з 5 жовтня 2016 року.^[1]

Миронов Сергій Михайлович
Народився	14 лютого 1953(1953-02-14) (72 роки)  Пушкін, Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	політик, державний діяч, депутат Державної Думи РФ
Галузь	Державна дума Російської Федерації
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний гірничий університет, Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого, Російська академія державної служби, юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Санкт-Петербурзький державний університет
Знання мов	російська
Членство	Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації VII скликання, Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації VI скликанняd, Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації V скликанняd, Законодавчі збори Санкт-Петербурга, Рада Федерації і Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації VIII скликання
Посада	голова Ради Федерації Росії, депутат Державної Думи РФ[d], депутат Державної Думи РФ[d], депутат Державної Думи РФ[d], голова Ради Федерації Росії і член Ради Федерації[d]
Військове звання	старший сержант
Партія	Справедлива Росія і Російська партія життя
Конфесія	православ'я
Автограф
Нагороди	Нагороди ДНРd почесна зброя Франціїd нагородна зброяd Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційної справи в Росії»d
IMDb	ID 12509518
Сайт	mironov.ru
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (1994–2001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000—2002).

Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії».

З 2014 року під міжнародними санкціями — йому заборонено виїзд до США та Західної Європи^[2][3].

Життєпис

Сергій Миронов народився 14 лютого 1953 року в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов^[4]. Батько — фронтовик Німецько-радянської війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку^[5]. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року.

Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда.^[6].

У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів.

Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані.

Освіта та кар'єра

У 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут ім. Плеханова^[7]. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини.

1978—1986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»^[8]), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР.

З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році^[9].

Після 1991 року

З 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». 1992 — закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів.

1994—1995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“».

Законодавчі збори Санкт-Петербурга (1994—2001)

У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург».

З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга.

У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації

У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду.

Квітень — грудня 1998 — виконувач обов'язків голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання.

У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність».

З 1999 слухач філософського факультету Спбду^[10].

У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року.

У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання.

З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга».

Раду Федерації (2001—2011)

Член Ради Федерації

Після реформи Ради Федерації Федеральних Зборів.

13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга.

З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур.

З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань.

Голова Ради Федерації

5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом^[11].

За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінів^[12]. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій.

Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»^[13]. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників^[14].

30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроєкт. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежними^[15].

1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників.

Справедлива Росія

2006 року брав участь у створенні і очолив партію «Справедлива Росія», покликану стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії.

На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації.

30 березня 2007 року переобраний головою Ради Федерації на третій термін.

16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером.

18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ.

25 травня 2011 року прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови^[16].

Депутат Державної Думи РФ

8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторигіної.^[17][18][19].

14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в думі РФ; став членом Комітету думи з науки і наукомістких технологій.

4 грудня 2011 року переобраний депутатом Думи 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству.

У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року^[20].

З 11 липня 2012 року — член Державної ради РФ^[21].

Сергій Миронов вважає, що треба бомбардувати центри прийняття рішень у столиці сусідньої держави Києві, і не проти вбивства президента України Володимира Зеленського^[22].

Після повномасштабного вторгнення

23 листопада 2023 року стало відомо, що Миронов та його дружина удочерили викрадену з України дівчинку, змінивши їй ім'я та прізвище.^[23][24][25] У грудні 2022 року Миронов та Варламова удочерили Маргариту, змінивши ім'я на Марина Сергіївна Миронова^[26][27]. Крім цього, його дружина також викрала й вивезла до росії двохлітнього українського хлопчика^[27].

Фінансування тероризму в Україні

В Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого 2014-го, безпосередньо перед початком анексії Криму РФ.^{[джерело?]}

В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував окупований проросійськими терористами Донецьк. Виступає за визнання терористичних угруповань ДНР і ЛНР як держав.^{[джерело?]}

В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Путіна.^[28]

Кримінальне переслідування в Україні

Країни, де Миронов потрапив під санкції

Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.^[29]

Санкції

У березні 2014 року Миронова включено до осіб, проти яких запроваджено санкціяї ЄС, США, Канади, Австралії і Швейцарії. У вересні 2015 року включений в санкційний список України.^[3]

7 вересня 2022 року Миронов був повторно доданий до санкційного списку України.^[30]

Розслідування

Був одним із депутатів Держдуми РФ, хто 22 лютого 2022 року підтримав ратифікацію "договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу" між Росією й терористичними угрупованнями ЛНР та ДНР. У листопаді 2023 року заочно засуджений українським судом до 15 років позбавлення волі^[31].

Нагороди

• Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (14 лютого 2008) — за великий внесок у зміцнення і розвиток російської державності і парламентаризму^[32]
• Орден «За заслуги перед вітчизною» IV ступеня (2018)^[33]
• Медаль «300 років Російському флоту»^[34]
• Медаль «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003)
• Медаль «В пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)
• Ланцюг ордена Пошани (Перу, 2005)^[35][36]
• Орден Пошани (Південна Осетія, 9 жовтня 2009 року) — за великий внесок у справу підтримання миру і стабільності на Кавказі, активну підтримку в питаннях відстоювання незалежності Південної Осетії та її міжнародного визнання, надану допомогу у відновленні зруйнованого господарства республіки^[37]
• Орден «Співдружність» Міжпарламентської асамблеї СНД^[38]
• Медаль «За бойової співдружності» (МВС Росії, 2005 рік)^[39]
• Почесний знак «За заслуги у розвитку парламентаризму» та грамота ради федерації РФ^[40]
• Відзнака «За заслуги в зміцненні співробітництва з Рахунковою палатою Російської Федерації» (2006)^[41].
• Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії»^[42]
• Медаль «За визволення Криму і Севастополя» (17 березня 2014 року) — за допомогу в анексії Криму Росією.^[43]
• Шість разів нагороджувався вогнепальною зброєю: пістолетом Макарова, пістолетом «Вектор», пістолет Яригіна і револьвером «Наган»^[44][45].