Михайленко Олеся Володимирівна

Оле́ся Володи́мирівна Михайле́нко (1999—2022) — українська військовослужбовиця, старший солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни, яка відзначилася і загинула під час відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022, посмертно).

Олеся Михайленко Михайленко Олеся Володимирівна
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	31 грудня 1999(1999-12-31) с. Воскресенка, Пологівський район, Запорізька область, Україна
Смерть	8 травня 2022(2022-05-08) (22 роки) «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область, Україна (загинула внаслідок ворожого бомбування)
Національність	українка
Alma Mater	Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Псевдо	«Леся»
Військова служба
Роки служби	2018—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна Російське вторгнення в Україну (2022) Бої за Маріуполь (2022) Блокада Маріуполя
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Біографія

Олеся народилася 31 грудня 1999 року в селі Воскресенка Пологівського району Запорізької області. Зростала у великій родині, змалку багато допомагала у приватному господарстві. 2014 року із родиною переїхала у місто Бурштин (Івано-Франківська область). У школі відвідувала танцювальний гурток, багато виступала, співала, вишивала бісером, фотографувала і робила відео. Цікавилася психологією, мріяла здобути дві вищі освіти за напрямами історія та фінанси, а ще вивчити багато іноземних мов^[1].

2017 року закінчила Бурштинський ліцей ім. Ольги Басараб і вступила на заочну форму навчання за спеціальністю «Історія та археологія» на історичний факультет Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (потому здобувши диплом із відзнакою), паралельно, 2021-го, закінчила бухгалтерські курси^[1].

У березні 2018 року прийнята на військову службу за контрактом до Окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ. Обіймала посади діловода роти матеріального забезпечення та телефоністки екіпажу командно-штабної машини вузла зв'язку. Дівчина захоплювалася життєвим шляхом і творчістю Лесі Українки, тому вирішила взяти собі за позивний «Леся»^[1].

Із початком російського вторгнення в Україну, під час боїв за Маріуполь Олеся, як і інші жінки-військовослужбовиці «Азова», крім обов'язків за посадою, займалися тиловим забезпеченням та доглядом за пораненими, і у цьому досить умовному «тилу» безпеки ні для кого не було.

	Олеся – світла, красива, щедра, щира, добра дівчинка. Дуже працьовита. Така багата на душевне тепло, співчуття до всіх. Наше яскраве тепле сонечко, наша радість і наше щастя. Всім допомогти, всіх підбадьорити – на службі, вдома. Навіть з повного оточення, з нелюдських умов старалася заспокоїти, що все буде гаразд, що ми зустрінемося. Дуже хвилювалася за тата, братів, знаючи, що вони там, де найважче; за племінників, дружин братів турбувалася, за мене, чи маємо що їсти. Хоч ми були відносно в безпеці
— Надія, мати

8 травня 2022 року рашисти скинули на «Азовсталь» потужну авіабомбу, яка зруйнувала бункер, де перебували українські захисники. Серед багатьох загиблих була й Олеся Михайленко…

В Олесі залишились мама Надія, тато Володимир, старші брати Ігор, Данило та Світогор. Батько також захищає Україну в складі бригади «Азов», Ігор і Данило воюють у лавах 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ^[1].

Станом на березень 2025 року тіло Олесі не ідентифіковано^[2].

Нагороди та вшанування

• Орден «За мужність» III ступеня (28 липня 2022, посмертно) (указ Президента України № 726 від 03.11.2023) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3]

31 березня 2025 року на фасаді Бурштинського ліцею ім. Ольги Басараб урочисто відкрито меморіальну дошку на честь Олесі Михайленко^[2][4].