Молодильні яблука (мультфільм)

Молодільні яблука — мальований мультфільм 1974 року, який створив режисер Іван Аксенчук^[2] за мотивами російської народної казки.

Молодильні яблука
Вид	мальований
Жанр	Казка
Режисер	Аксенчук Іван Семеновичd
Сценарист	Альберт Сажин
Оператор	Борис Котов
Композитор	Юрій Саульський
Художник	Соколов Станіслав Михайловичd і Valentin Lalayantsd
Кінокомпанія	Союзмультфільм
Тривалість	19 хв.[1]
Мова	російська
Країна	СРСР
IMDb	ID 1070820

Сюжет

Старий селянин посилає трьох своїх синів знайти йому молодильне яблуко з умовою, що той, хто виконає доручення, успадкує будинок та землю-матінку. Три брати добираються до роздоріжжя трьох доріг і знаходять камінь з написом: «Хто поїде від цього каменя прямо, буде голодний і холодний. Хто праворуч поїде, живий і здоровий, а коня втратить. А хто ліворуч поїде, честь та славу знайде, а сам убитий буде». Старші брати, не дорожачи конями, їдуть праворуч і потрапляють у шинок, де п'ють і грають весь відведений на пошуки час.

Молодший син Іван вирішує, що «за батька і голову скласти не страшно», і вирушає ліворуч. Він зустрічає Сірого Вовка, який стає його другом та помічником. Іван добирається на Вовку до палацу Царя-войовника, хазяїна саду з молодильними яблуками. Той вимагає в обмін на яблуко Золотогривого коня, що зберігається у Кащея Безсмертного. Кащій погоджується віддати коня за красуню Синьоочку. Вовк допомагає добути Синьоочку, обводить навколо пальця і Кащея, і злого царя.

Іван повертається в рідні краї на чудовому коні, з нареченою і з яблуком для батюшки, але його підстерігають брати, що програлися до нитки, забивають палицями і крадуть яблуко, поспішаючи відзначитися перед батьком. Синьоочка своїм щирим поцілунком повертає нареченого до життя. Іван приїжджає додому та виводить ошуканців на чисту воду. Йому, як найчеснішому, і дістається батьківська земля.

Творці

• Автор сценарію: Альберт Сажин
• Режисер: Іван Аксенчук
• Художники-постановники: Станіслав Соколов, Валентин Лалаянц
• Композитор: Юрій Саульський
• Оператор: Борис Котов
• Звукооператор: Георгій Мартинюк
• Художники-мультиплікатори: Віктор Шевков, Лев Рябінін, Юрій Кузюрін, Лалаянц, Валентин Георгійович Валентин Лалаянц, Букін, Олексій Петрович Олексій Букін, Микола Федоров, Анатолій Абаренов, Людмила Крилова, Леонід Каюков,
  Олександр Давидов
• Помічник режисера: Зоя Плеханова
• Асистент художника: Олена Пророкова
• Монтажер: Маргарита Міхєєва
• Редактор: Петро Фролов
• Директор картини: Федір Іванов

Ролі озвучували

• Гаррі Бардін — Іван
• Борис Андрєєв — Батько
• Анатолій Папанов — Вовк / старший та середній брати
• Олексій Грибов — Воїн (у титрах не вказано)
• Георгій Мілляр — Кощій Безсмертний
• Юлія Бугаєва — Синьоочка.
• Ельвіра Бруновська — чарівний птах

Видання на відео

• На початку 1990-х років в СРСР і Росії мультфільм випущений на VHS кінооб'єднанням «Великий план» у збірниках мультфільмів «Летючий корабель», «У деякому царстві…» і «Червона квіточка».
• У 2002 році перевипущений на VHS студією «Союз відео» у збірнику мультфільмів «Російські казки». У тому ж році мультфільм випускався на DVD тим самим виданням в однойменному збірнику.
• Відреставрована версія мультфільму випущена на DVD виданням «Великий план» у збірнику мультфільмів «Російські народні казки» Випуск 1.^[3]

Про мультфільм

Аксенчук ніколи не уникав новаторських рішень. На «Молодильних яблуках» схвалював спроби С. М. Соколова та В. Г. Лалаянця підійти до фольклорного матеріалу по-новому, уникнути «диснеївського» або «білібінського» стилю.
Особливо багато експериментів було здійснено на «Молодильних яблуках». Художник-постановник С. М. Соколов та оператор Б. С. Котов запропонували безліч цікавих прийомів — світлових, операторських. Для худради були проведені пробні зйомки. Один характерний приклад — мерехтіння птаха Сиріна. Фігура птаха, намальована білим контуром на целулоїді, була розфарбована із збереженням прозорості матеріалу — так, щоб целулоїдний лист перетворився на подобу вітража. Знизу до целулоїду приклеювали вирізаний силует компонування зім'яту фольгу. Коли все це потрапляло під софіти мультстанка, фольга відбивала світло крізь целулоїд, і Сирін спалахував безліччю кольорових іскор. Цей ефект досягався без застосування традиційних операторських прийомів: опіків, оптичних друків та іншого.

— Георгий Бородин. «К 90-летию Ивана Аксенчука»^[4]