Мольфар

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мольфар (значення).

Мольфа́р — в українській гуцульській культурі так називають чоловіка, якому приписується наділеність надприродними здібностями. Мольфар поєднує риси знахаря, чарівника та ворожбита. До певної міри гуцульські мольфари є відповідниками козацьких характерників.

Мольфар
Зображення мольфара. Емаль, мідь, ретро світлина, 2017. Серія "Мала українська серія".
Міфологія	українська / гуцульська
Місцевість	Гуцульщина
Заняття	віщування, знахарство, відвернення та насилання шкоди, керування погодою
Походження	успадкування магічних сил
Згадки	фольклор
Частина від	відьма чи відьмакd і слов'янська міфологія

Етимологія

Походження слова «мольфар» неясне, припускають запозичення з романських мов: пор. італ. malfare — «робити зло»^[1].

Образ і заняття

До занять мольфарів належить розгадування віщих снів, позбавлення від вроків, зняття заклять, знахарство^[2]; насилання лиха на людей, їхню худобу та майно^[3].

Здатність мольфарів робити як користь, так і шкоду, відображена в уявленнях про їхнє чаклунство («мольфу»), що буває «білим» і «чорним». Чаклування при цьому супроводжується християнською символікою й обрядовістю. Наприклад, мольфару потрібно щонеділі ходити в церкву, сто разів прочитати молитву, проте робити це з особливою, таємною, специфікою. Під покровительство одного мольфара відводилося село чи група сіл. Він міг мати вигадане, добре відоме серед місцевих жителів ім'я, щоб чужинці не могли його відшукати. Важливий елемент мольфарства — відсутність платні за чаклунські послуги^[4].

За повір'ям, мольфар мусив передати свої здібності наприкінці життя наймолодшому чоловікові в роду. Якщо цього не зробити, мольфар важко і болісно помиратиме, бо брати чаклунство на «той світ» — великий гріх^[5].

Споріднений персонаж — градівник (градобур, хмарник), здатний відганяти хмари та град^[6]. Іноді градівником називається мольфар, який керує хмарами й опадами^[4].

У мистецтві

Мольфари стали відомі широкому загалові завдяки повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1911) і знятому за її мотивами однойменному фільмові (1964).

Мольфари постають важливими персонажами таких книг, як «Вогненні стовпи» (2006) Романа Іванчука^[7], «Відьмин хрест» (2010) Наталії Щерби^[8], «Детективи з Артеку. Таємниці Кам'яних Могил» (2019) Андрія Бачинського^[9], «Мала Глуша» (2022) Марії Галіної^[10].

Назву «Мольфар» має пісня гурту «Kozak System», написана 2014 року. В липні 2022 за нею знято кліп^[11].

У сучасній культурі

Репутацію «останнього мольфара» Карпат мав Михайло Нечай, який на межі XX і XXI століть мешкав у Верхньому Ясенові. 15 липня 2011 року його вбив психічно хворий чоловік^[12][13].

У популярному телешоу «Форт Буаяр», в українській версії 2004 року, роль мудрого Батька Фураса, що задає загадки, грав Богдан Ступка під іменем Мудрого Мольфара^[14].

У 2015 році у Верховині був відкритий Музей гуцульської магії. У ньому представлені речі, якими користувались маги-мольфари^[15].

Видання «Українська правда», посилаючись на громадський рух «Чесно», коментувало в 2022 році, що образ мольфарів нерідко використовують для маніпуляцій громадською думкою, щоб просувати ідею про «передбачення» перемоги чи поразки того чи іншого політика на виборах^[16]. Як писав «Детектор медіа», для українських теленовин стало типовим підвищувати собі рейтинги за рахунок тем пророцтв, містики, таро та мольфарів, які нібито передбачають недалеке майбутнє^[17].

Див. також

• «Мольфар» — документальний фільм 2004 року з етнографічно-екологічного циклу «Карпатські ознаки».