Мораліте

Мораліте́ (фр. moralite, від лат. moralis — моральний) — жанр повчальної алегоричної драми середньовіччя та епохи Відродження в Західній Європі XIV—XVI ст.; моралізаторська, повчально-алегорична драма етичного змісту переважно віршованої форми.

Відома драма в Україні за доби бароко (наприкінці XVII—XVI ст.) як різновид шкільної драми. Мораліте переважно ставили на сцену Масницю.

Характерні ознаки

Для жанру були характерні роздуми про сенс життя, нагадування про розплату за гріхи. На сцені відтворювали модель божественної світобудови, але в реальних формах, тому мораліте відрізняться від близьких містерії та міракля.

Основою фабули були схематизовані взаємини людини і довкілля, зображення страстей та розмірковування про них, полеміка про християнські чесноти, про випробування душі, що символізували життя людини. Однак дійова особа поставала пасивною, її долю вирішували алегоризовані сили добра і зла [3].

Приклади творів

Найпершим відомим мораліте вважають франкомовну п'єсу «Мораліте про Розсудливого та Нерозсудливого» (1439). Популярною також є п 'єса «Базельський собор» (1450) Ж. Шателена. Схожий сюжет був розробленим в англійських анонімних п'єсах «Замок стійкості» (1405—1425), «Людство» (1465—1470), «Кожна людина» (1495). Пізніше у творах виразніше окреслюються соціальні проблеми, до прикладу: «Лихий Багач та Прокажений», «Торгівля, Ремесло, Пастух», «Про розумне та нерозумне». У цьому жанрі з'являються також гуманістичні акценти: «Засудження бенкетів» М. де ла Шене (1507), «Чотири стихії» Дж. Растелла (1519).

Окремі елементи мораліте вплинули на ренесансну драматургію (алегоричні фігури Часу у «Зимовій казці» В. Шекспіра чи Голоду, Хвороби, Слави у «Нумансії» М. де Сервантеса).

Мораліте в українській літературі

Однією з перших п'єс цього жанру в українській літературі є текст, який зберігся в фрагментах «Умирающому чоловіку полезноє увіщаніє» невідомого автора; «Воскресеніє мертвих» Григорія Кониського (1747); «Трагедокомедіа о награжденіи в сем світі приїсканих діл, мздьі в будущей жизни вічной» Варлаама Лащевського

(40 рр. XVIII ст.)

Традиція жанру мораліте позначилася на міщанській драмі, побутовій комедії, історичній драмі. Вона вплинула і на комедію «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Молох» В.Винниченка тощо.

Джерела

1. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3: К-Н. — 496 с.
2. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і гол.ред. В. Т. Бусел. — Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. — 1736 с.

Посилання

• Мораліте // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 75.
• Мораліте // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 345. — 634 с.