Доменіко Морозіні

Доменіко Морозіні (італ. Domenico Morosini) — 37-й венеційський дож у 1148—1156 роках. Представник графського роду Морозіні.

Доменіко Морозіні
італ. Domenico Morosini
Доменіко Морозіні
37-й дож
Початок правління:	1148 рік
Кінець правління:	1156 рік
Інші титули:	граф Священної Римської імперії
Попередник:	П'єтро Полані
Наступник:	Вітале II Мікель
Дата народження:	1080[1]
Місце народження:	Венеція
Країна:	Венеційська республіка
Дата смерті:	1156[1] або лютий 1156
Поховання	Santa Croced
Дружина:	Софія[2]
Діти:	Доменіко Марино Джованні Марко Роберто
Батько:	П'єтро або Франческо Морозіні

Біографія

Син П'єтро або Франческо Морозіні. У 1122—1226 роках брав участь у війні проти Візантії та поході до Палестини. Звитяжив 1124 року при захоплені міста Тір.

1147 року разом з Андреа Дзено був послом дожа П'єтро Полані, уклавши новий вигідний договір з візантійським імператором Мануїлом I. 1148 року обирається новим дожем. Саме з його урядування відраховується республіканський період в історії Венеції, що відбилося у запроваджені звичаю клятви дожа на вірність державі.

Зміг скористатися з успіху венеційського флоту на чолі із Доменіко та Наймеріо Полані, що 1148 року переміг сицилійський флот, допомігши візантійському імператорові Мануїлу I завдати поразки норманам біля мису Матапан, потім змусив норманів капітулювати на острові Корфу й зрештою спільно з візантійцями перемогли сицилійський флот у битві біля Малеї. Того ж року відправив флот на чолі із сином Доменіко та Марко Граденіго для придушення повстання проти нобілів у місті Пола, а 1150 року домігся присяги від громадян останньої на вірність Венеції. Таким чином, Пола, одне з ключових міст Істрії, стала венеційським володінням. За ним 2 квітня 1150 року послідували міста Парентій, Рувіго, Цивітас Нова і Умаг.

Морозіні припинив ворожнечу між патриціанськими родинами Полані та Дандоло, влаштувавши шлюбі між Андреа Дандоло, внучатим небожем Енріко, та Прімерою Полані, небогою попереднього дожа^[3].

Також розпочато зведення у венеційсько-візантійському стилі нової церкви Свято Марії Богоматері, яка згоріла 1149 року. Остаточно будівництво було завершено у 1188 році.

1152 року зумів залагодити конфлікт з папою римським Євгенієм III, визнавши незалежністьв енеційської церкви від світської влади. Натомість було знято інтердикт з республіки, що в свою чергу спротило торгівлю з католицькими країнами^[4]. Того ж року відправив флот на чолі із сином Марино проти Анконської республіки, що здійснювала піратські напади на венеційських купців. Марино Морозіні швидко досяг успіху, внаслідок чого Анкона і Венеція уклали договір про дружбу. Також дож зробив сина Доменіко ректором^[5] (правителем) Задару, але інші далматійські міста залишилися від владою Угорського королівства.

1154 року отримав від нового папи римського Анастасія IV посаду домінатора (правителя) Маркія^[6], а Лампрідія, єпископа, Задару — примасом Далмації, підпорядкувавши того патріархату Градо. Таким чином зроблено спробу відновити венеційський вплив в регіоні. Того ж року Доменіко Морозіні уклав мирний договір з сицилійським королем Вільгельмом I, що відновлював дії договору від 1139 року.

У грудні 1154 року відправив посольство до імператора Фрідріха I задля отримання підтвердження усіх попередніх привілеїв венеційських купців. Того ж року було фундовано церкви Святої Марії Ассунти з прибудованим хоспісом для жінок, які перебувають у скрутному становищі, і Святого Матвія на Мурано. За його урядування було завершено будівництво дзвіниці собору Святого Марка ^[7].

Помер у лютому 1156 року та був похований у церкві Санта-Кроче. Гробниця була втрачена після знесення церкви у XIX ст., але зберігся текст епіграфії, яка детально простежує кар'єру дожа.

Попередник:	Венеційський дож 1148-1156	Наступник:
П'єтро Полані		Вітале II Мікель