Мороз Сергій Валерійович

Сергі́й Вале́рійович Моро́з (1976—2023) — український військовослужбовець, старший сержант, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)^[1].

Сергій Мороз Мороз Сергій Валерійович
Молодший сержант
Загальна інформація
Народження	30 вересня 1976(1976-09-30) м. Шостка
Смерть	24 серпня 2023(2023-08-24) (46 років) Дніпро, Україна (поранення)
Поховання	Київ
Псевдо	«Мороз»
Військова служба
Приналежність	Україна
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	3 ОШБр
Війни / битви	Російське вторгнення в Україну (з 2022) Битва за Бахмут
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»

Життєпис

Родом із міста Шостка Сумської області, Сергій навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №4. Все своє життя він був прикладом наполегливості, відповідальності та любові до України.

До початку повномасштабної війни Сергій Мороз був успішним підприємцем, мав власну справу - Веломагазин та майстерню .Окрім цього, працював далекобійником, подорожував Європою, займався спортом, багато читав і постійно самовдосконалювався.

Коли почалася війна, він повернувся з-за кордону в Україну, прийнявши рішення бути там, де це життєво необхідно.

Сів за кермо фури доставляючи гуманітарну допомогу на напрямку Київ—Чернігів.

Сергій проривався у зруйновані міста, доставляючи їжу, медикаменти та інші необхідні речі. Його колона заходила останньою, коли всі виходили, і першою, коли звільняли місто. Військові на блокпостах вклонялися їм, дякуючи за відвагу.

Організовував «конвеєр» порятунку ,евакуював жінок та дітей в безпечне місце .

В одній із таких місій він опинився в облозі. Йому пропонували вийти пішки, покинувши фуру, але Сергій відмовився залишити людей і транспорт. На легендарному «пижику» він їздив зруйнованим містом, розвозив допомогу по будинках, даючи шанс на життя тим, хто опинився в пастці.

Після звільнення Чернігівщини, Київщини та Сумщини Сергій почав Важко та наполегливо тренувався, готуючись до вступу в добровольче формування ССО «Азов» (нині—3-тя окрема штурмова бригада).

Пройшов усі випробування та став командиром відділення.

Згодом очолив штурмовий взвод.

Сергій завжди йшов у бій разом із побратимами.

Виконуючи бойове завдання, підрозділ Сергія допоміг іншій групі вийти з оточення. Відбили окупантів, закріпилися на позиціях і мали виходити, але бронемашина M113 не завелася.

Було ухвалено рішення виходити пішки.

У цей момент почався щільний обстріл, під час якого багато бійців отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Сергій також був поранений.

За його життя боролись 3 доби , але 24 серпня, у День Незалежності України, його серце зупинилося назавжди…

⸻

Загибель

21 серпня 2023 року прийняв свій останній бій біля села Андріївки Бахмутського району Донецької області, після якого вижив, будучи важко пораненим. Помер 02023-08-2424 серпня 2023 в Дніпровській лікарні ім. Мечникова від отриманих поранень^[2].

Похований 28 серпня 2023 на Алеї Слави Лук‘янівського кладовища у Києві^[3]. В місті Шостка вулицю Кутузова перейменували на честь Сергія Мороза^[4][5].

На честь Сергія Мороза названо штурмовий взвод 3 ОШБр «FROST».