Моссаковський Володимир Іванович

Володимир Іванович Моссаковський (27 серпня 1919, Мелітополь — 13 липня 2006, Дніпропетровськ) — український вчений-механік; доктор фізико-математичних наук з 1956 року, професор з 1957 року. Ректор Дніпропетровського державного університету у 1964—1986 роках. Академік Академії наук Української РСР з 1972 року. Депутат Верховної Ради Української РСР 9—10-го скликань (1976—1984 роки). Герой Соціалістичної Праці.

Моссаковський Володимир Іванович
Народився	27 серпня 1919(1919-08-27)  Мелітополь, УНР
Помер	13 липня 2006(2006-07-13) (86 років)  Дніпропетровськ, Україна
Країна	УНР  Українська Радянська Соціалістична Республіка  СРСР  Україна
Діяльність	науковець
Alma mater	Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією (1950)
Заклад	Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1956)
Партія	КПРС
Війна	німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 27 серпня 1919 року у місті Мелітополі (нині Запорізька область, Україна) в сім'ї службовців. Українець^[1]. 1933 року з батьками переїхав до Дніпропетровська, де у 1939 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 38 і вступив на фізико-математичний факультет Дніпропетровського державного університету^[2].

У жовтні 1939 року призваний до Червоній армії і направлений у 339-й зенітно-артилерійський полк, що розташовувався в околицях міста Баку. Закінчив полкову школу, отримав військове звання молодшого командира взводу, потім сержанта. До травня 1942 року служив на різних посадах молодшого командного складу. З травня по серпень 1942 року — помічник командира взводу управління 419-го окремого зенітно-артилерійського полку в Майкопі, Батумі, потім — командир відділення 11-го гарматно-артилерійського полку на станції Акстафі в Азербайджанській РСР. З листопада 1942 року по січень 1944 року — курсант школи артилерійської інструментальної розвідки Закавказького фронту за спеціальністю звукометрист. Після її закінчення, в березні 1944 року, направлений до міста Саранська Мордовської АРСР, у новостворену 157-ту армійську гарматно-артилерійську бригаду^[1].

З травня 1944 року і до кінця німецько-радянської війни — у діючій армії. Обіймав посаду командира відділення дешифрувальників у 1-й звуковій батареї дивізіону артилерійської інструментальної розвідки 157-ї Барановицької армійської гарматно-артилерійської бригади. Воював у складі військ 1-го і 3-го Білоруського, а пізніше 1-го Українського фронтів, брав участь у Берестейській, Каунаській, Кенігсберзькій, Берлінській наступальних операціях^[1].

У грудні 1945 року демобілізувався і продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Дніпропетровського університету, яке з відзнакою закінчив у 1950 році, здобувши спеціальність механіка. По закінченню навчання залишився в університеті, вступив до аспірантури при кафедрі теоретичної механіки. У лютому 1952 року у Львівському державному університеті достроково захистив кандидатську дисертацію. Працював асистентом, потім виконувачем обов'язків доцента на кафедрі теоретичної механіки Дніпропетровського університету. Зі створенням у складі університету в 1952 році фізико-технічного факультету, очолив кафедру механіки суцільних середовищ, а з 1954 року завідував кафедрою аеромеханіки та теорії пружності. У 1959—1961 роках обіймав помаду декана фізико-технічного факультету Дніпропетровського університету^[1]. Член КПРС з 1959 року. Був організатором і науковим керівником Проблемної науково-дослідної лабораторії міцності і надійності конструкцій Дніпропетровського університету. Будучи докторантом Інституту механіки АН СРСР (Москва) захистив докторську дисертацію на тему «Деякі просторові контактні задачі теорії пружності».

У 1964—1986 роках — ректор Дніпропетровського університету. Член-кореспондент Академії наук Української РСР з 1967 року, академік Академії наук Української РСР з 17 березня 1972 року^[2]. З 1986 року — завідувач кафедри прикладної теорії пружності Дніпропетровського державного університету. Останні роки життя був радником ректора Дніпропетровського університету: здійснював керівництво науково-дослідницькою лабораторією прикладної математики та механіки, брав безпосередню участь у виконанні програми лабораторії. Також був членом Вченої ради університету, ради факультету прикладної математики та докторської спеціалізованої Вченої ради із захисту дисертацій у галузі механіки, членом президії обласної Ради ветеранів та президентом міського Фонду соціального захисту вчених та членів їхніх сімей. У 1999 році був у Фінляндії, де брав участь з роботі IV Міжнародної конференції по сталевим і алюмінієвим структурам^[1].

Мешкав у Дніпропетровську. Помер у Дніпропетровську 13 липня 2006 року.

Наукова діяльність

Наукові праці присвячено теорії пружності, міцності і стійкості тонкостінних конструкцій, механіці суцільного середовища, теорії аналітичних функцій і інтегральних перетворень, аналітичної теорії диференціальних рівнянь класу Фукса. Розв'язав мішані задачі теорії пружності для напівпростору з круговою лінією поділу граничних умов, задачу для простору з плоским круговим перетином^[3].

З 1957 року співпрацював з Конструкторським бюро ракетно-космічної техніки «Південним». Під його керівництво та за його активної участі були розроблені методики розрахунку конструкцій цієї техніки^[2].

Автор понад 270 наукових праць, двох навчальних посібників, семи монографій, у тому числі:

• «Основная смешанная задача теории упругости для полупространства с круговой линией раздела граничных условий» // «Прикладная математика и механика». 1954. Том 18, выпуск 2;
• «Попытка построения теории прочности для хрупких материалов, основанной на энер­гетических соображениях Гриффитса» // «Прикладная математика и механика». 1965. Том 29, выпуск 2 (у спів­авторстві);
• «Моделирование несущей способности цилиндрических оболочек». Киев, 1977 (у спів­авторстві);
• «Контактные задачи теории оболочек и стержней». Москва, 1978 (у спів­авторстві);
• «Прочность ракетных конструкций». Москва, 1990 (у спів­авторстві);
• «Задачи теории упругости для полуплоскости как задачи теории потенциала» // «Системні технології». 2003. № 2 (у спів­авторстві)
• «Контактные задачи теории упругости для полуплоскости как задачи для линейного дифференциального уравнения в комплексной плоскости» // «Системні технології». 2004. № 3 (у спів­авторстві).

Відзнаки

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 серпня 1982 року за фундаментальні розробки в галузі механіки деформованого твердого тіла та підготовку висококваліфікованих фахівців Моссаковському Володимиру Івановичу надано звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна (№ 399 917) і золотої медалі «Серп і Молот» (№ 20 098)^[1].

Нагороджений

• орденами Червоної Зірки (23 січня 1945)^[4], «Знак Пошани» (17 червня 1961)^[1], двома Трудового Червоного Прапора (14 січня 1967; 23 липня 1969)^[1], Леніна (15 березня 1976)^[1], Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 листопада 1985)^[4], Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2 грудня 1998)^[5], «За мужність» ІІІ ступеня (2000)^[1];
• медалями «За бойові заслуги» (12 серпня 1944)^[4], імені академіка Михайла Янгеля (1981)^[1], імені академіка Сергія Вавилова (1974)^[1], всесоюзного товариства «Знання»^[1], срібною медаллю ВДНГ СРСР (1980)^[1].

Премії^[a]

• державна премія СРСР (1970);
• премія Ради Міністрів СРСР (1981);

Інше

• у 1978 році ім'я вченого занесене в книгу Трудової слави Дніпропетровщини^[6];
• заслужений діяч науки Української РСР (з 17 листопада 1978);
• почесний громадянин Дніпропетровська (з 7 липня 1999);
• Міжнародним бібліографічним інститутом (Кембридж) визнаний «Людиною 2000 року»^[6].

Вшанування

• 26 листопада 2015 року у Дніпропетровську, в рамках декомунізації, вулицю Клари Цеткін перейменовано на вулицю Володимира Моссаковського^[b][7].
• У Дніпрі, перед будівлею Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, вченому встановлена меморіальна дошка.