Моторигін Василь Семенович

Василь Семенович Моторигін (3 квітня 1908, с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область, РФ — 8 листопада 1992, м. Одеса) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир взводу 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії лейтенант^[1], пізніше гвардії старший лейтенант.

Моторигін Василь Семенович
Народження	3 квітня 1908(1908-04-03) с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область, РФ
Смерть	8 листопада 1992(1992-11-08) (84 роки) м. Одеса
Країна	СРСР
Рід військ	стрілецькі війська
Освіта	Рязанське повітряно-десантне командне училище
Роки служби	1942–1945
Партія	КПРС
Звання	гвардії старший лейтенант
Командування	взводом 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонопрапорної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битви	Радянсько-німецька війна Сталінградська битва Курська битва Чернігівсько-Прип'ятська операція Битва за Дніпро Битва за Київ (1943) Калинковицько-Мозирська операція Операція «Багратіон»
Нагороди	Медалі

Біографія

Народився 3 квітня 1908 року в с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область. Закінчив лісовий технікум, працював у лісгоспі Шацького району Рязанської області.

До Червоної Армії призваний в 1942 році і направлений в Рязанське військове піхотне училище, яке закінчив у 1943 році^[2]. Був призначений командиром взводу 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Брав участь у Курській битві в районі Понирі-Ольховатка. 7 липня 1943 року в бою за хутір Дружковський проявив себе сміливим, ініціативним командиром, вміло керував взводом, відбивши атаки противника. Взвод знищив в бою до 40 солдатів і офіцерів противника. Був поранений^[3]. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Особливо відзначився В. С. Моторигін при форсуванні річки Дніпро північніше Києва восени 1943 року, у боях при захопленні та утриманні плацдарму на правому березі Дніпра в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області). В наградному листі командир 231-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Маковецький Ф.Є. написав ^[4], що 24.09.1943 року під сильним артилерійсько-мінометним вогнем пртивника і бомбардуванням ворожою авіацією Моторигін першим зі своїм взводом форсував річку Дніпро і вступив у бій за розширення плацдарму. Зломивши опір противника і відкинувши його за русло старого Дніпра, форсував вбрід старий Дніпро і розпочав бій на плацдармі. Знищив більше роти піхоти, 5 кулеметів, 6 мінометів і забезпечив переправу свого батальйону. Незважаючи на контузії, поля бою не залишив, знаходячись у передніх рядах, брав особисту участь у рукопашних сутичках, своїм прикладом надихаючи бійців. Особисто знищив з автомата 37 гітлерівців, гранатами знищив 2 кулемети і 3 мінометні розрахунки. Особистою участю на вирішальних ділянках бою забезпечив успіх виходу підрозділів на західний берег Дніпра.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії лейтенанту Моторигіну Василю Семеновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»^[5].

В боях за розширення плацдарму взвод Моторигіна протягом 26 і 27 вересня відбив 6 контратак піхоти противника. Моторигін замінив пораненого командира роти і виконав поставлене бойове завдання^[6]. Був нагороджений орденом Червоної Зірки.

В боях за звільнення Білорусі Моторигін вміло командував ротою. Командир 231-го гвардійського стрілецького полку гвардії майор Максимов В. О. написав в нагородному листі, що в боях за село Давидовичі 8 січня 1944 року його рота однією з перших увірвалася в траншеї противника, вибила його і першої зайняла село. Моторигін був тяжко поранений^[7]. За цей бій він був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.

В 1945 році гвардії старший лейтенант Моторигін В. С. був демобілізований.

Після війни працював директором Шацького лісгоспу в Рязанській області, потім переїхав до Одеси.

Помер 8 листопада 1992 року в м. Одеса.

Нагороди

• медаль «Золота Зірка» № 1563 Героя Радянського Союзу (17 жовтня 1943)
• Орден Леніна
• Орден Вітчизняної війни 1 ступеня
• Орден Вітчизняної війни 2 ступеня
• Орден Червоної Зірки
• Медалі

Пам'ять

• У 169-му навчальному центрі Сухопутних військ Збройних сил України «Десна» встановлено погруддя Героя.
• У лісгоспі Шацького району Рязанської області встановлено меморіальну таблицю.