Мохаммад Зія-уль-Хак

Мохаммад Зія-уль-Хак (12 серпня 1924(1924-08-12) , Джаландхар, Британська Індія  — 17 серпня 1988(1988-08-17) , Бахавалпур, Пенджаб ) — пакистанський військовий і державний діяч, президент.

Мохаммад Зія-уль-Хак
урду محمد ضياء الحق
Народився	12 серпня 1924(1924-08-12)[1][2][…]  Джаландхар, Пенджаб[d], Британська Індія, Британська імперія
Помер	17 серпня 1988(1988-08-17)[1][2][…] (64 роки)  Бахавалпур, Пенджаб, Пакистан  ·авіаційна катастрофа
Поховання	Мечеть Фейсал
Країна	Британська Індія  Пакистан
Діяльність	політик, офіцер
Alma mater	коледж Св. Стефанаd, Делійський університет і Командно-штабний коледж армії США
Знання мов	урду[3]
Учасник	Друга світова війна, Друга індо-пакистанська війна і Чорний вересень
Роки активності	1943 — 1988
Посада	Президент Пакистану, Chief of Army Staffd, міністр оборони Пакистану і міністр оборони Пакистану
Військове звання	генерал
Партія	незалежний політик
Конфесія	сунізм
Мати	Q79400896?
Діти	Muhammad Ijaz-ul-Haqd
Нагороди
IMDb	ID 3905327 і ID 0955925
Медіафайли у Вікісховищі

Військова кар'єра

Закінчив Індійську королівську військову академію, Коледжі вищого командного складу у Кветті (Пакистан, 1955) і форті Ліванворт (штат Канзас, США). Із 1945 — на службі в Британських ЗС у Бірмі, Малайзії та Індонезії, з 1947 — в армії Пакистану, брав участь у війні з Індією 1965 у Кашмірі. 1 травня 1976 отримав звання повного генерала й посаду начальника генерального штабу.

Прихід до влади

У березні 1977 року з численними порушеннями пройшли парламентські вибори в Пакистані. Переможцем була оголошена партії влади, що підтримувала З. А. Бхутто. Цей результат не визнав опозиційний блок дев'яти партій — Пакистанський національний альянс. У країні почалися вуличні демонстрації та мітинги, під час яких поліцією та військовими було вбито понад 270 осіб.

5 липня 1977 року військове командування на чолі з начальником штабу сухопутних військ генералом Мохаммадом Зія-уль-Хаком ввело в країні воєнний стан. До суду було віддано кількох членів уряду. З. А. Бхутто був усунений від влади і в квітні 1979 року був повішений за звинуваченнями в корупції та організації вбивств своїх політичних супротивників.

Зія-уль-Хак став впроваджувати у Пакистані ісламізації всіх сторін суспільного життя. За це він отримав від західної преси ім'я: «мулла в уніформі кольору хакі». Були відновлені покарання у вигляді публічного побиття палицями, відрубання кінцівок, уведені традиційні релігійні податки. Наприкінці 1979 була заборонена діяльність усіх політичних партій, за винятком правих консерваторів та релігійно-общинних об'єднань.

Узаконення президентства

Владу Зія-уль-Хака було узаконено у березні 1981 року тимчасовим конституційним указом, також у цьому ж році було створено Федеральну консультативну раду, яка мала законотворчі ініціативи. Політику ісламізації країни була підтримана під час референдуму в грудні 1984 року.

У лютому 1985 до парламенту обрано прихильників військового режиму на виборах, що пройшли на безпартійній основі. 30 грудня 1985 було скасовано воєнний стан і відновлено дію конституції, президентські повноваження Зія-уль-Хака були значно розширені. У країні був сформований цивільний уряд. Партії отримали право діяти легально, за умови виконання ними офіційних приписів та спеціальних правил.

Для М. Зія-уль-Хака було сприятливим те що у 1980-х Сполучені Штати Америки змушені були зробити ставку в регіоні на Ісламабад як свого головного союзника через падіння шахського режиму в Ірані та вторгнення радянських військ до Афганістану. Він надав на території Пакистану бази для тренування для афганських моджахедів, що вели «священну війну» проти радянських військ в Афганістані. За рахунок цього було отримано доступ до перерозподілу зброї й фінансових ресурсів. Пакистан отримав від США фінансово-технічну допомогу на понад 3,2 млрд доларів. Зія-уль-Хак збирався наздогнати в ядерній сфері Індію, яка з 1974 року володіла ядерною зброєю. 1987 року Пакистан розпочав роботу над власною ядерною та стратегічною ракетною зброєю.

Загибель

За нез'ясованих обставин загинув у авіакатастрофі 17 серпня 1988 року.