Мілютенко Дмитро Омелянович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мілютенко.

Дмитро Омелянович Мілютенко (нар. 9 (21) лютого 1899(18990221), Слов'янськ — пом. 25 січня 1966, Ташкент) — український радянський драматичний актор театру і кіно, педагог. Народний артист Узбецької РСР (1945). Народний артист УРСР (1946). Народний артист СРСР (1960).

Дмитро Омелянович Мілютенко
у фільмі «Зигмунд Колосовський». 1945 рік.
у фільмі «Зигмунд Колосовський». 1945 рік.
Народився	9 (21) лютого 1899(1899-02-21) Слов’янськ, Ізюмський повіт, Харківська губернія, Російська імперія[1]
Помер	25 січня 1966(1966-01-25) (66 років) Ташкент, Узбецька Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[1]  інфаркт міокарда
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Діяльність	актор, театральний педагог
Заклад	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності	з 1934
Партія	КПРС
Дружина	Наталка Міщенко
IMDb	nm0590753
Нагороди та премії

Життєпис

Народився 9 (21 лютого) 1899 року у місті Слов'янську Ізюмського повіту Харківської губернії (нині Донецької області) в багатодітній родині слюсаря. В 1916 році закінчив Слов'янську чоловічу гімназію.

Після Лютневої революції, навесні 1917 року був одним із організаторів слов'янської міської «Просвіти»^[2].

На сцені — з 1919 року: перша роль була зіграна ним в документальній драмі О. Суходольського «Хмара» (Андрій). У 1920–1923  роках — актор Першої Української театральної трупи при Слов'янській Наросвіті та художній керівник драматичної студії при Содовому заводі. З 1923 року — актор Драматичного театру імені І. Франка (Юзівка, Харків), в 1927–1936 роках — Харківського українського театру імені Т. Г. Шевченка (до 1934 року називався «Березіль»), в 1936–1966 роках — Українського театру імені І. Франка. Зіграв понад 200 ролей, багато з них відзначені преміями, театральними нагородами.

Член ВКП (б) з 1942 року.

У 1943–1945 роках — художній керівник фронтової театральної бригади, яка обслуговувала Третій Український фронт. Театральна фронтова бригада, очолювана Дмитром Мілютенком, разом з військовими підрозділами побувала в Болгарії, Румунії, Угорщині, Німеччині, показуючи солдатам і офіцерам виставу «Наталка Полтавка» за п'єсою І. Котляревського, «Бувальщина» за одноактівкою А. Велисовського. Кошти були передані у фонд оборони, а Мілютенко удостоєний високої військової нагороди.

У 1946–1966 роках викладав у Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого.

Нагороджений орденом Леніна.

Жив у Києві на вулиці Маяковського, 2/1 (нині Ольгинська). Помер 25 січня 1966 року в Ташкенті під час зйомок фільму. Похований в Києві на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка № 2; надгробок — скульптор Н. М. Дерегус, архітектор В. В. Штокмар; встановлений у 1969 році)^[3].

Фільмографія

• «Велика гра» (1934)
• «Том Соєр» (1936)
• «Кармелюк» (1938)
• «Стожари» (1939, проводжаючий)
• «Кубанці» (1939)
• «Щорс» (1939, Володимир Винниченко)
• «Богдан Хмельницький» (1941, гетьман Потоцький)
• «Зигмунд Колосовський» (1945)
• «Подвиг розвідника» (1947, Бережний)
• «Тарас Шевченко» (1951, Усков)
• «В степах України» (1952, фільм-спектакль; Селівон Іванович Часник, голова колгоспу «Смерть капіталізму»)
• «Калиновий гай» (1953, Архип Герасимович Вакуленко, заступник голови колгоспу)
• «Мартин Боруля» (1953, Протасій)
• «„Богатир“ йде в Марто» (1954, Хознін)
• «Над Черемошем» (1954, ігумен)
• «Багаття безсмертя» (1955, сановник церкви)
• «Мати» (1955)
• «Іван Франко» (1956)
• «Павло Корчагін» (1956, Токарєв)
• «Головний проспект» (1956, Лобода, директор цегельного заводу)
• «Кінець Чирви-Козиря» (1957, Макар Митрофанович Півень, кулак)
• «Сто тисяч» (1958, фільм-спектакль; Герасим Никодимович Калитка)
• «Зелений фургон» (1959)
• «Олекса Довбуш» (1959, Пшеремський)
• «Таврія» (1959, Кілігей)
• «У мертвій петлі» (1962, Дирін)
• «Іванове дитинство» (1962, старий)
• «Сорок хвилин до світанку» (1963, Демид Антонович)
• «Зірка балету» (1964, швейцар)
• «Наш чесний хліб» (1964, голова колгоспу Макар Задорожний)
• «Сон» (1964, дядько Іван)
• «До уваги громадян та організацій» (1965, шкільний сторож)
• «Немає невідомих солдатів» (1965, Бімба, двірник)
• «Криниця для спраглих» (1965, Левко Сердюк)
• «Ескадра повертає на захід» (1965, Мілютенко Дмитро Омелянович)

Вшанування пам'яті

меморіальна дошка

У 1966 році на честь Мілютенка у Києві названо вулицю. 15 листопада 1985 року в Києві на будинку по вулиці Маяковського, 2/1, де з 1944 по 1966 рік жив актор, встановлено меморіальну дошку (бронза, граніт; барельєф; скульптор Н. М. Дерегус, архітектор М. В. Дерегус)^[4].

І. Драч присвятив пам'яті Дмитра Мілютенка мікропоему «Сизий птах із гніздов'я Курбаса» (1986), яка увійшла до збірки «Соняшник» (1987)^[5].