Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Національна гвардія США
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Націона́льна гва́рдія (англ. National Guard) — це резервні сили Збройних сил Сполучених Штатів, які перебувають у подвійному підпорядкуванні як урядам відповідних штатів (територій), так і федеральному уряду США. У мирний час і під час надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, громадянські заворушення) підрозділи діють як сили територіальної оборони та громадської безпеки під командуванням губернаторів, або федерального уряду. На період дії воєнного стану чи особливого періоду, гвардія виконує завдання під військовим керівництвом через Бюро Національної гвардії, для участь у заходах національної оборони.[2]
Загалом Національна гвардія складається з 54 окремих організацій створених на рівні кожного штату та чотирьох територій (Гуам, Віргінські острови США, Пуерто-Рико та округ Колумбія), які водночас становлять резервний компонент Армії (Сухопутних військ) та Повітряних сил США при залученні до федеральних місій в межах країни. Вона була офіційно створена на підставі повноважень «збирати та утримувати армію», наданих Конгресу США статтею I, розділу 8 Конституції.[3]
Усі військовослужбовці Національної гвардії також є членами організованого ополчення Сполучених Штатів (organized militia of the United States), як це визначено у Розділі 10 Кодексу США, § 246 (10 U.S.C. § 246) під назвою «Ополчення: склад і класи» (Militia: composition and classes).[4]
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Створення Національної гвардії Сполучених Штатів в 1903 році
У XIX столітті регулярна армія США залишалася невеликою, що робило ополчення штатів (state militias) основним джерелом військ. Саме ополчення забезпечувало більшість особового складу під час таких великих конфліктів, як Мексикано-американська війна, Громадянська війна в США та Іспансько-американська війна. Однак досвід останньої війни виявив гостру необхідність стандартизації та підвищення боєздатності цих розрізнених формувань.[5]
З прийняттям Акту про ополчення 1903 року (відомого як "Акт Діка") розпочався процес формування сучасної Національної гвардії. Цей закон офіційно рекомендував використовувати назву «Національна гвардія» (National Guard), забезпечив федеральне фінансування для тренувань та оснащення, а також посилив федеральний контроль, вимагаючи від ополчення відповідати стандартам регулярної армії. Проте спроба дозволити Гвардії службу за кордоном (поправка 1908 року) була заблокована у 1912 році, коли Генеральний прокурор Джордж В. Вікершем визнав її неконституційною, оскільки Конституція дозволяла використання ополчення лише для внутрішніх цілей (виконання законів, придушення повстань, відбиття вторгнень).[6]
Законом про національну оборону 1916 року було вирішено проблему використання Гвардії за кордоном. Закон уповноважував президента у випадку війни звільняти членів Національної гвардії з міліції штату і призивати їх безпосередньо до Армії Сполучених Штатів. Це дозволило розгортати ці війська на міжнародній арені без порушення конституційних обмежень. Унаслідок цього, у Першій світовій війні солдати Національної гвардії становили 40% особового складу бойових дивізій США у Франції.[7]
Поправками до Акту 1920 року було визначено унікальну подвійну роль Національної гвардії. Вони встановили Гвардію як резервний компонент федеральних збройних сил, але водночас як війська штату під командуванням губернатора. Це дозволяло гвардійцям після завершення федеральної служби повертатися до статусу військ штату, вирішуючи проблему, створену Актом 1916 року.[8]
У 1933 році відбулося завершальне правове оформлення. Поправки до Закону про національну оборону остаточно розірвали традиційний зв'язок Гвардії з конституційною клаузулою про міліцію та створили «Національну гвардію Сполучених Штатів» (National Guard of the United States). Це нове формування стало постійним резервним компонентом Армії Сполучених Штатів, що лягло в основу нинішньої правової структури. У Другій світовій війні зі складу Національної гвардії було сформовано 18 дивізій, що підтвердило її роль як невід'ємної частини національної оборони.[9] [10]
Внутрішня мобілізація та роль у В'єтнамській війні (1957–1992)
24 вересня 1957 року Президент Двайт Д. Ейзенхауер використав повноваження федералізації, щоб взяти під контроль усю Національну гвардію Арканзасу. Цей крок був необхідний для забезпечення безпечного вступу «Літтл-Рокської дев’ятки» (Little Rock Nine) до Центральної середньої школи Літтл-Рока наступного дня, оскільки губернатор Орвал Фаубус раніше сам використовував гвардійців штату, щоб перешкодити чорношкірим учням пройти до школи, порушуючи федеральні закони про десегрегацію.[11]
У липні 1964 року та в серпні 1965 року Національна гвардія була неодноразово задіяна для придушення великих внутрішніх заворушень. Губернатор Нельсон А. Рокфеллер наказав Нью-Йоркській національній гвардії відповісти на расові заворушення в Рочестері. Рік потому в 1965 році Сухопутні сили Нацгвардії Каліфорнії були мобілізовані губернатором Едмундом Джеральдом Брауном-старшим під час Ваттських заворушень у Лос-Анджелесі для відновлення порядку та забезпечення безпеки.[12]
4 травня 1970 року стався один із найтрагічніших інцидентів, пов'язаних із внутрішньою мобілізацією. За наказом губернатора Огайо Джима Роудса елементи Сухопутної національної гвардії Огайо були направлені до Університету Кент Стейт для приборкання антивоєнних протестів. Їхні дії призвели до стрілянини в натовп студентів, у результаті чого четверо людей загинули та дев'ять отримали поранення. Ця подія, відома як «Різанина в Кент Стейт», спричинила Студентський страйк 1970 року по всій країні.[13]
Протягом Війни у В'єтнамі служба в Національній гвардії була дуже популярною, оскільки це давало можливість уникнути відправки на бойові дії; лише незначна кількість підрозділів Гвардії була розгорнута у В'єтнамі. Через це у 1968 році частка чорношкірих солдатів у Гвардії становила лише 1,26%. Для вирішення проблеми нестачі готових до розгортання резервів у жовтні 1965 року міністр оборони Роберт Макнамара створив Сили вибіркового резерву (Selective Reserve Force, SRF), які мали стати ядром зі 150 000 гвардійців з пріоритетним фінансуванням та обладнанням, готових до негайного розгортання за кордоном.[14]
Наприкінці 1968 року 2-й батальйон 138-го польового артилерійського полку Сухопутної національної гвардії Кентуккі був направлений для несення служби у В’єтнамі, де підтримував 101-шу повітряно-десантну дивізію. Цей підрозділ зазнав значних втрат: 19 червня 1969 року його батарея C втратила дев'ятьох убитими та тридцятьох двох пораненими під час захоплення вогневої бази Томагавк військами Північного В'єтнаму.[15]
У 1980-х роках виникла суперечка щодо федеральних повноважень над Гвардією: губернатори Каліфорнії та Мену відмовлялися дати згоду на розгортання своїх підрозділів Національної гвардії в Центральній Америці. У відповідь на це, у 1986 році Конгрес прийняв Поправку Монтгомері (Montgomery Amendment), яка заборонила губернаторам штатів вето на федералізацію. У 1990 році Верховний суд США підтвердив федеральне право на таке розгортання, відхиливши позов губернатора Міннесоти.[16]
Під час Лос-Анджелеських заворушень 1992 року Сухопутна та окремі підрозділи Повітряної національної гвардії Каліфорнії були мобілізовані для допомоги у відновленні порядку, коли поліція Лос-Анджелеса не змогла самостійно впоратися з хаосом. Військовослужбовцям Національної гвардії приписують п'ять випадків стрілянини по особах, підозрюваних у порушенні комендантської години, що підкреслило напруженість ролі Гвардії у внутрішніх конфліктах.[17]
Ключова роль у війнах XXI століття
У 2000-х роках роль Національної гвардії у зовнішніх конфліктах значно зросла. У 2005 році військовослужбовці Національної гвардії та резервісти становили більший відсоток особового складу на передовій, ніж у будь-якій попередній війні в історії США. Вони забезпечували близько 43 відсотків особового складу бойових сил в Іраку та 55 відсотків — в Афганістані. На цей час на дійсній службі по всій країні перебувало понад 183 366 гвардійців та резервістів, які залишили вдома близько 300 000 утриманців (згідно зі статистикою Міністерства оборони США).[18]
Під час урагану «Катріна» в 2005 році Національна гвардія США провела одну з найбільших мобілізацій у своїй сучасній історії. На піку було задіяно понад 50 000 гвардійців, які виконували важливі завдання: рятували людей, підтримували правопорядок і доставляли гуманітарну допомогу в штатах Луїзіана та Міссісіпі. Їхня роль була критичною для забезпечення безпеки та життєдіяльності у постраждалих регіонах, а також для запобігання масовим заворушенням і хаосу.[19]
У 2011 році Начальник штабу Армії США генерал Джордж В. Кейсі-молодший (George W. Casey Jr.) підкреслив масштаб залучення, заявивши, що «Кожна бригада Гвардії була розгорнута в Іраку або Афганістані, і понад 300 000 гвардійців були задіяні в цій війні». Це підтвердило повну інтеграцію Національної гвардії у федеральні збройні сили та її статус як необхідного компонента для проведення тривалих військових кампаній за кордоном.[20]
У травні 2020 року, після вбивства Джорджа Флойда, Національна гвардія США була масштабно мобілізована для реагування на протести, пов’язані з рухом Black Lives Matter. Гвардійці були активовані у 29 штатах і в окрузі Колумбія. У штаті Міннесота мобілізація досягла понад 7 000 військовослужбовців, що стало найбільшою за кількістю з часу Другої світової війни. Основні завдання гвардійців включали охорону громадських будівель, підтримку місцевої поліції та підтримання порядку під час масових акцій протесту.[21]
6 січня 2021 року Національна гвардія зіграла критичну роль під час штурму Капітолію США прихильниками Дональда Трампа. Після того, як ситуація вийшла з-під контролю поліції Капітолію, Міністерство оборони із затримкою авторизувало розгортання Національної гвардії округу Колумбія. Перші підрозділи прибули лише о 17:40, більш ніж через чотири години після прориву периметру Капітолію, що стало предметом детального розслідування щодо запізнення в прийнятті рішень. Згодом для забезпечення безпеки інавгурації Джо Байдена та охорони Капітолію було розгорнуто тисячі гвардійців з різних штатів.[22]
У 2020–2024 роках Національна гвардія регулярно виконувала потрійне навантаження, беручи участь: у великих закордонних розгортаннях, масштабних операціях з ліквідації наслідків стихійних лих (наприклад, ураганів та лісових пожеж) та у забезпеченні громадського порядку під час політичних і соціальних заворушень. За цей період кількість днів служби, присвячених внутрішнім операціям (стихійні лиха, COVID-19 та заворушення), значно зросла.[23][24]
Суперечливі внутрішні розгортання та юридичні виклики (2025 рік)
Окрім участі у військових операціях і придушенні масових заворушень, Національна гвардія продовжує виконувати свою традиційну роль першої лінії реагування на природні катастрофи. Особливо це актуально для штатів, які перебувають у зоні підвищеного ризику стихійних лих. Зокрема, Повітряні сили нацгвардії Каліфорнії відіграють надзвичайно важливу роль у протидії масштабним лісовим пожежам, що щороку охоплюють регіон. Для їхнього гасіння активно залучається військово-транспортна авіація, зокрема модернізовані літаки C-130, оснащені системою Modular Airborne Firefighting System (MAFFS), яка дозволяє скидати тисячі галонів вогнегасної речовини.
11-12 січня 2025 року під час гасіння лісових пожеж в Південній Каліфорнії літаки Нацгвардії скинули близько 60 тисяч літрів рідини. Мобілізація таких ресурсів, як вісім літаків C-130 для боротьби з великою пожежею, свідчить про постійне та зростаюче значення Національної гвардії як незамінного інструменту цивільного захисту.[25]
У 2025 році використання Національної гвардії у внутрішніх справах США набуло гострого політизованого та суперечливого характеру, спровокувавши нові конституційні дебати щодо меж повноважень федерального президента над силами штатів.[26]
У червні 2025 року Президент Дональд Трамп розпочав серію суперечливих мобілізацій, наказавши розгорнути тисячі гвардійців у Лос-Анджелесі. Це було зроблено для підтримки федеральних імміграційних рейдів та охорони федеральних об'єктів, незважаючи на рішучі заперечення з боку губернатора Каліфорнії, що одразу ж викликало юридичні виклики.[27]
У серпні 2025 року було здійснено розгортання близько 1900 гвардійців у Вашингтоні, округ Колумбія. У рамках цієї операції адміністрація федералізувала місцеву поліцію, а гвардійці, включаючи озброєні підрозділи, патрулювали місто, що викликало значне занепокоєння громадськості та місцевої влади щодо мілітаризації цивільного правопорядку.[28]
Восени 2025 року конфлікт загострився розгортанням гвардійців у Чикаго та Портленді. До цих операцій було залучено навіть військовослужбовців Національної гвардії Техасу, які були направлені для «боротьби зі злочинністю» та захисту федеральних агентів. Ці кроки були здійснені проти волі губернаторів-демократів Іллінойсу та Орегону відповідно й негайно оскаржені ними в судах як неконституційні.[29]
Президент Трамп публічно обґрунтовував ці дії, описуючи їх як необхідні «тренувальні полігони» для армії та підкреслюючи, що країна веде «війну зсередини». Таке безпрецедентно агресивне використання федералізованої Гвардії всупереч місцевій владі призвело до найглибшого за десятиліття конфлікту між федеральним центром і штатами щодо контролю над їхніми військовими силами.[30]
Remove ads
Структура та організація діяльності
Узагальнити
Перспектива
Національна гвардія Сполучених Штатів є першою лінією оборони Сполучених Штатів на випадок війни. Вона складається з 54 окремих територіальних формувань — по одному в кожному з 50 штатів, а також у чотирьох юрисдикціях (Гуам, Віргінські острови США, Пуерто-Рико та округ Колумбія). Кожне формування, за винятком гвардії округу Колумбія, підпорядковується губернатору відповідного штату чи території, який здійснює контроль через ад'ютантів-генералів штатів. Гвардія округу Колумбія є винятком, оскільки діє під керівництвом Президента Сполучених Штатів або його уповноваженої особи. У мирний час губернатори мають право викликати Національну гвардію на активну службу для надання допомоги у реагуванні на внутрішні надзвичайні ситуації та стихійні лиха (наприклад, урагани, повені та землетруси) на території своєї юрисдикції.
Управління Національною гвардією здійснює Бюро Національної гвардії, яке є спільним органом Сухопутних військ та Повітряних сил у складі Міністерства оборони США. Бюро слугує ключовим каналом комунікації між підрозділами Національної гвардії штатів та Міністерством оборони. Воно відіграє центральну роль у забезпеченні життєдіяльності Гвардії: розробляє політику, встановлює вимоги до підготовки та виділяє федеральні кошти для підрозділів Армії та Повітряних сил Національної гвардії. Крім того, на Бюро покладено розподіл федерального фінансування та інші адміністративні обов'язки.[31]
Підрозділи Національної гвардії можуть бути мобілізовані на федеральну службу для посилення регулярних збройних сил у періоди війни або надзвичайного стану, оголошеного Конгресом, Президентом США або Міністром оборони. Вони також можуть бути призвані для несення служби у своїх штатах після оголошення надзвичайного стану губернатором штату чи території, де вони служать, або, у випадку Вашингтона, округ Колумбія, — командуючим генералом. На відміну від військовослужбовців Резерву Армії США, члени Національної гвардії не можуть бути мобілізовані індивідуально, за винятком добровільних переведень та тимчасових службових відряджень.[32]
Особливістю Національної гвардії є її подвійне підпорядкування, що визначає три основні типи активації та служби, які відрізняються рівнем контролю, повноваженнями та джерелом фінансування:
Remove ads
Набір і підготовка кадрів
Узагальнити
Перспектива
Набір до Національної гвардії здійснюється через процес добровільного приєднання, де особи можуть вибирати з різних спеціальностей в армії, від інженерів до медичних працівників і пілотів. Оскільки Національна гвардія є частиною резерву, більшість її членів служать на неповний робочий день, продовжуючи свої цивільні кар'єри або освіту.
Процес набору в Національну гвардію США розпочинається зі збору заявок від потенційних кандидатів. Для того щоб стати військовослужбовцем Національної гвардії, кандидат має відповідати певним вимогам, зокрема:
1. Вік: Зазвичай від 18 до 35 років. У деяких випадках можуть бути винятки для кандидатів старшого віку.
2. Громадянство: Кандидати повинні бути громадянами США або законними постійними жителями (володіти грін-картою).
3. Освіта: Кандидати повинні мати середню освіту або її еквівалент (GED).
4. Фізичний стан: Кандидати проходять фізичний медичний огляд і повинні відповідати стандартам здоров’я та фізичної підготовки.
5. Кримінальна історія: Кандидати з серйозними кримінальними порушеннями можуть не бути допущені до служби.
Після реєстрації кандидат проходить співбесіду з військовим рекрутером, під час якої визначають, яку спеціальність у Національній гвардії вони можуть обрати залежно від своїх навичок та інтересів.[33]
Підготовка кадрів
Після прийняття на службу новобранці проходять базову військову підготовку (Basic Combat Training, BCT), що триває зазвичай 10 тижнів. Базова підготовка включає:
- Фізичну підготовку: Фізичні вправи, бойові техніки та підготовка до виконання фізичних вимог армії.
- Навчання за стандартами армії США: Вивчення основ військової справи, зокрема тактики, першої медичної допомоги, роботи з зброєю та інших основних аспектів служби.
- Морально-психологічну підготовку: Виховання дисципліни, відповідальності та здатності до роботи в команді.
По завершенні базової підготовки новобранці переходять до спеціалізованого навчання для отримання конкретної військової спеціальності, що може тривати від кількох тижнів до кількох місяців, залежно від спеціалізації.[34]
Служба в Національній гвардії
Основна служба в Національній гвардії здійснюється на умовах резерву, тобто більшість військовослужбовців служать лише один або два дні на тиждень. Ці "підготовчі збори" (Drill weekends) проходять раз на місяць, а також існує можливість для участі у додаткових навчаннях, збори або місіях.
Окрім щомісячних зборів, кожен військовослужбовець проходить підготовку протягом двох тижнів на рік, що є обов'язковою для всіх резервістів.
Національна гвардія також активно бере участь у місіях в межах країни та за кордоном. Це включає надання допомоги у випадках стихійних лих, громадських заворушень, а також виконання військових операцій в інших країнах. Військовослужбовці Національної гвардії можуть бути викликані для участі в активних бойових діях, проте більшість служби складається з забезпечення внутрішньої безпеки та допомоги в надзвичайних ситуаціях.
На додаток до цього, військовослужбовці можуть отримувати різноманітні пільги, включаючи стипендії на навчання, медичне обслуговування та інші підтримки, які роблять службу в Національній гвардії привабливою для багатьох американців.[35]
Remove ads
Див. також
Джерела
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національна гвардія США
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads