Націонал-католицизм

Націонал-католицизм (ісп. nacionalcatolicismo) — частина ідеологічної ідентичності франкізму, політичної системи, з якої диктатор Франсіско Франко керував Іспанією між 1939 і 1975 роками. Його найпомітнішим проявом була гегемонія, яку мала католицька церква у всіх аспектах державного і приватного життя. Як символ ідеологічних розбіжностей всередині франкізму, його можна протиставити націонал-синдикалізму (іспанська: nacionalsindicalismo), який є найважливішим компонентом ідеології і політичної практики фалангістів.

Зображення Царя-Христа з написом виразу «Я буду царювати в Іспанії» (ісп. Reinaré en España).

Розп'яття розміром у 150 метрів на Долині полеглих, побудоване у 1940-59 роках, є найвищим у світі^[1][2].

Історія

У 1920-х роках у Франції подібну модель націонал-католицизму висунула Національна католицька федерація, сформована генералом Едуардом Кастельно^[3]. Хоча в 1925 році вона досягла мільйона членів, вона мала недовговічне значення, опустившись у невідомість до 1930 року^[4].

В Іспанії франкістська держава ініціювала проект в 1943 році щодо реформування університету. Він отримав назву Університетського регулюючого закону (У. Р. З.), який діяв до 1970 року^[5].

Долина Полеглих в Ель-Ескоріалі, зразкова споруда епохи Франко.

У.Р.З. представляв ясну політизацію університету на службі націонал-католицьких заповідей нового режиму. Хоча не було явного виключення жінок з вищої освіти, їх присутність на університетському рівні не заохочувалося і не визнавалося протягом двох перших десятиліть режиму^[5].

У 1930-х і 1940-х роках хорватський рух Усташі Анте Павелича дотримувалося аналогічної ідеології^[6], хоча його називали іншими назвами, включаючи «політичний католицизм» та «католицьке хорватство»^[7]. Інші країни центральної та східної Європи, де подібні рухи франкістського натхнення поєднували католицизм з націоналізмом: Австрія, Польща, Литва та Словаччина^[8].

Див. також

• Французька дія
• Національний рух
• Релігійний націоналізм
• Християнський націоналізм