Незабитовський Аполлінарій Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Незабитовський.

Аполлінарій Федорович Незабитовський (6 червня 1918(19180606), село Карагуш, тепер Бійського району Алтайського краю, Російська Федерація — 16 листопада 1991, місто Київ) — український радянський діяч, директор Київського заводу «Точелектроприлад», генеральний директор Київського виробничого об'єднання «Електронмаш», Герой Соціалістичної Праці (31.03.1981).

Аполлінарій Федорович Незабитовський
Народився	6 червня 1918(1918-06-06)  село Карагуш, тепер Бійського району Алтайського краю, Російська Федерація
Помер	16 листопада 1991(1991-11-16) (73 роки)  Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Національність	українець
Діяльність	генеральний директор
Учасник	німецько-радянська війна
Посада	Генеральний директор Київського виробничого об'єднання «Електронмаш»
Термін	з 1965 ро 1986 рік
Партія	КПРС
Нагороди

Біографія

Народився в родині переселенців з України. У 1941 році закінчив Київський гідромеліоративний інститут.

З жовтня 1941 до грудня 1945 року — в Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. З січня до лютого 1942 року воював у 8-й гвардійській стрілецькій дивізії імені Панфілова на Північно-Західному фронті, був важко поранений 17 лютого 1942 року біля Старої Руси, лікувався у військових госпіталях. З листопада 1943 року служив начальником хімічної служби 135-го гаубичного артилерійського полку 63-ї гаубичної артилерійської бригади 22-ї артилерійської дивізії прориву Резерву головного командування 33-ї армії 1-го Білоруського фронту.

Член ВКП(б) з 1944 року.

У 1946—1962 роках працював старшим інженером, начальником виробництва, директором Київського заводу «Точелектроприлад».

7 квітня 1962 — січень 1963 року — секретар Київського міського комітету КПУ.

У 1963—1965 роках — начальник Управління електротехнічної і приладобудівної промисловості Української Ради народного господарства (раднаргоспу).

У 1965—1972 роках — директор Київського заводу керуючих і обчислювальних машин (науково-виробничого об'єднання «Електронмаш»), у 1972—1986 роках — генеральний директор виробничо-технічного об'єднання «Електронмаш» імені Леніна Міністерства приладобудування, засобів автоматизації і систем управління СРСР у Києві.

Під його керівництвом у 1965—1974 роках на підприємстві виготовлено понад 2500 обчислювальних машин серії «Дніпро» (науковий керівник В. Глушков), що були найкращими на той час за своїми технічними характеристиками та математичним забезпеченням, а виробниче об'єднання стало найбільшим у СРСР виробником керувальних та обчислювальних машин. Брав безпосередню участь у розробленні та впровадженні в серійне виробництво обчислювальних комплексів М4030 та СМ3, СМ4.

Могила Аполінарія Незабитовського

З 1986 року — на пенсії. Жив у Києві по вулиці Академіка Богомольця 7/14, квартира 103. Помер 16 листопада 1991 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 52).

Звання

• лейтенант
• старший лейтенант
• капітан
• майор

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (31.03.1981)
• два ордени Леніна (12.03.1976; 31.03.1981)
• орден Жовтневої Революції (20.04.1971)
• орден Вітчизняної війни І ст. (13.03.1985)
• орден Вітчизняної війни ІІ ст. (8.06.1945)
• орден Трудового Червоного Прапора (17.06.1961)
• орден Дружби народів (10.06.1986)
• орден Червоної Зірки (31.08.1944)
• медаль «За бойові заслуги» (18.06.1944)
• медаль «За взяття Берліна» (1945)
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
• медаль «За трудову відзнаку»
• лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1976; за розробку та освоєння в серійному виробництві керуючого обчислювального комплексу «М-4030»^[1])
• лауреат Державної премії СРСР (1981; за розробку та організацію серійного випуску обчислювальних комплексів «СМ3» і «СМ4»^[2]).