Никифоров Олександр Валерійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Никифоров.

Олександр Валерійович Никифоров (нар. 18 жовтня 1967, Одеса, УРСР) — радянський та український футболіст, півзахисник. Майстер спорту (1989).

Олександр Никифоров
Особисті дані
Повне ім'я	Олександр Валерійович Никифоров
Народження	18 жовтня 1967(1967-10-18) (57 років)
	Одеса, УРСР
Зріст	185 см
Вага	70 кг
Громадянство	СРСР, Україна
Позиція	півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб	завершив кар'єру
Юнацькі клуби
19??—1985	«Чорноморець» (Од)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1986—1987 СКА (О) 74 (4) 1988—1990 «Чорноморець» (Од) 57 (6) 1990—1992 БВСК 26+ (2+) 1992—1993 «Чорноморець» (Од) 17 (0) 1993—1994 КАМАЗ 16 (0) 1994 «Чорноморець» (Од) 9 (0) 1995 «Миколаїв» 9 (0) 1995—1996 МТК 15 (1) 1996 КАМАЗ 11 (2) 1997 СОЮЗ-Газпром 10 (1) 1998—1999 СК «Одеса» 21 (2)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
2001—2002	«Сигнал» (Од)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

Вихованець СДЮШОР «Чорноморець» (Од). Перші тренери — Йозеф Клацман та Валерій Бокатов, а потім — Георгій Бурсаков. У 1984 році розпочав кар'єру в резервній команді одеського «Чорноморця». У 1986—1987 роках «проходив» військову службу в одеському СКА, після чого повернувся до одеського «Чорноморця». Наприкінці 1990 року виїхав до Угорщини, де захищав кольори столичного БВСК. Влітку 1992 року знову опинився в одеському «Чорноморці», в складі якого 25 вересня 1992 року дебютував у Вищій лізі в матчі з львівськими «Карпатами» (3:4). Влітку 1993 року перейшов до російського клубу КАМАЗ (Набережні Човни). За три роки, проведені у Вищій лізі Росії, зіграв 27 матчів та відзначився 2-а голами. Наступного року повернувся до «Чорноморця», а в березні 1995 року перейшов до СК «Миколаєва». Влітку 1995 року знову виїжджає за кордон, де спочатку захищає кольори будапештського МТК, а також російських клубів КАМАЗ (Набережні Човни) та першоліговому «Газовик-Газпрому» (Іжевськ). Влітку 1997 року повернувся в Україну, де виступав у складі аматорського клубу «Рибак-Дорожник» (Одеса). На початку 1998 року став гравцем СК «Одеса», в складі якого завершив кар'єру професіонального гравця. Потім грав одеських аматорських клубах «Сигнал» та «Digital».

Тренерська діяльність

По завершенні ігрової кар'єри розпочав тренерську діяльність. Ще в сезоні 2001/02 років граючи в «Сигналі» (Одеса) був помічником головного тренера (осінній раунд) та головним тренером клубу (весняний раунд). Влітку 2010 року зайняв посаду асистента тренера в штабі одеського «Чорноморця».

Особисте життя

Олександр належить до родини, тісно пов'язаної з футболом. Брат Юрій — футболіст, який виступав за збірну Росії. Дядько Юрій Заболотний — гравець і тренер одеського «Чорноморця». Батько Валерій Нікіфоров грав за дубль «Чорноморця» в 1960-ті роки.

Досягнення

Клубні

• Кубок Федерації футболу СРСР
  • Володар (1): 1990
• Прем'єр-ліга
  • Срібний призер (1): 1995
  • Бронзовий призер (2): 1993, 1994

Посилання

• Никифоров Олександр Валерійович на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Никифоров Олександр Валерійович на сайті PlaymakerStats.com (англ.)
• Статистика виступів гравця на сайті allplayers.in.ua
• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль гравця на сайті footballdatabase.eu
• Профіль гравця на сайті worldfootball.net
• Профіль гравця [Архівовано 27 грудня 2017 у Wayback Machine.] на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль гравця [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.] на сайті «Одеський футбол»
• Профіль гравця [Архівовано 21 грудня 2017 у Wayback Machine.] на сайті klisf.net
• Профіль гравця [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] на сайті sportbox.ru
• Профіль гравця [Архівовано 7 лютого 2018 у Wayback Machine.] на сайті sport-strana.ru
• Профіль гравця [Архівовано 27 грудня 2017 у Wayback Machine.] на сайті footbook.ru
• «Чорноморець» — моя рідна команда (інтерв'ю, 2010) [Архівовано 31 травня 2017 у Wayback Machine.]
• Олександр і Юрій Никифорови. Футбол був «в крові» (інтерв'ю, 2011) [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.]