Ньямвезі

Ньямве́зі (ваньямвезі, мвезі, намвезі, ньямвесі) — великий народ групи банту в Танзанії, другий за чисельністю в країні.

Ньямвезі Nyamwezi, Wanyamwezi
носії народу ньямвезі, 1892 рік
Кількість	бл. 1,5 млн осіб (2016)
Ареал	Танзанія
Близькі до	сукума, сумбва, ірамба, народи банту
Мова	кіньямвезі
Релігія	християни, мусульмани, традиційні вірування

Територія розселення, чисельність, мова і релігія

Ньямвезі проживають у рівнинних землях на заході центральної частини Танзанії (край Уньямвезі), адміністративно це регіони Кігома та Руква, також у регіоні Таборі: у міжозер'ї Вікторії та Рукви. Загалом близько 3/4 всіх ньямвезі проживають на своїй етнічній території.

Згідно з даними на 2016 рік представників народу ньямвезі — 1 млн 470 тисяч осіб^[1]. До складу ньямвезі входять численні субетнічні групи (членування за діалектами мови кіньямвезі): такама (Takama), мвері (Mweri), нанґвіла (Nangwila), ілвана (Ilwana) та інші.

Розмовляють мовою кіньямвезі, що має сильне діалектне членування; все більшої популярності набуває мова суахілі, особливо у ньямвезі поза Уньямвезі. Кіньямвезі має писемність на основі латинки; розвивається література, є словники, освіта і ЗМІ.

За релігією серед ньямвезі — християни, мусульмани-суніти, частина дотримується традиційних вірувань.

Історія та суспільство

Етнічна спільнота ньямвезі сформувалась у результаті міграцій банту у XVII-XVIII століттях, утворили ряд ранньодержавних утворень-королівств, з яких найвпливовішим було королівство Уньяньємбе, відповідно, з військово-управлінським апаратом. До сфери впливу ньямвезі входила низка сусідніх менших народів (сумбва).

воїни ньямвезі, Німецька Східна Африка, 1914 рік

У ХІХ столітті ньямвезі підтримували активні зв'язки з суахілійським узбережжям і навіть Занзібаром, включившись в караванну і работоргівлю; часто були носіями вантажів у європейців. Через це німецька колонізація Танганьїки, зокрема і земель ньямвезі, та боротьба за адміністративне й економічне владарювання призвела до ряду збройних сутичок і виступів, які в цілому припинились зі смертю потужного і непоступливого вождя Ісіке (Isike) (1893), надалі будучи периферійними.

Після вигнання німців з Табори під час I Світової війни, британці взяли під свій контроль землі ньямвезі (1919), що тривало до проголошення незалежності Танганьїки (сучасна Танзанія) (1961). У цей період з метою боротьби з сонною хворобою чимало людей були переселені в нові села, вільні від захворювання^[2].

Основа соціальної організації — територіально-родове об'єднання на чолі з носіями військової влади, наділеними також ритуальними функціями (нтемі). Існували численні соціальні інститути за статевими, віковими і професійними ознаками, в тому числі танцювальні й мисливські таємні спілки.

У теперішній час (початок ХХІ століття) традиційна соціальна організація більше не існує. З середини ХХ століття для ньямвезі, як і для решти танзанійців на селі, притаманні господарська кооперація й взаємодопомога.

Традиційна родина була великою, патрірхальною; нормативної моногамії не існувало. Система родинних зв'язків у ньямвезі — складна (матри-, патри- та білінійні зв'язки).

Економіка та культура

Основу традиційної економіки складало ручне землеробство (сорго, просо, маїс, із товарних культур, від колоніальбомом часу — тютюн, цукрова тростина), на півночі розселення також тваринництво (короткорогий горбатий зебу, кози, вівці). Справою престижу вважалось мисливство (на велику дичину).

Оскільки ньямвезі є великим народом, був розвинутий розподіл праці, зокрема з ремесел поширення набули плавка заліза й ковальство (раніше ковалі навіть утворювали окремі поселення), деревообробка; торгівля.

Від перших десятиліть ХХ століття у ньямвезі посилилось відхідництво задля праці на плантаціях і рудниках, а згодом і на промвиробництвах у містах, зокрема нині чимало ньямвезі задіяні на підприємствах Табори.

Ньямвезі жили у поселеннях розкиданого типу, з садибами на узвишшях. Традиційне житло — кругле на каркасній основі, з конічним трав'яним дахом; на півдні розселення - тяжіло до суахілійського, тобто прямокутне в плані, часто з оборою пі одним (пласким) дахом.

Традиційний одяг (покривало зі шкури або лубу) лишився в історії; нині (ХХІ століття) ньмвезі вдягаються на європейський та суахілійський (особливо ньямвезі-мусульмани) лад.

Харчуються ньятуру рослинною їжею та м'ясом кіз, зрідка дичини; молока традиційно не вживали.

З культурних особливостей ньямвезі — розвинуте танцювальне мистецтво (танцювальні чоловічі й змішані групи пуба), виробництво і застосування масок; зберігаються культ предків і фольклор, в тому числі з реліктами давніх міфологічних вірувань.