Ніколае Мачіч

Ніколае Мачіч народився 7 листопада 1886 року в місті Крайова. 1905 року розпочав навчання у Школі піхотних офіцерів, яку закінчив у 1907 році у званні другого лейтенанта, в тому ж класі, що й майбутні генерали Костянтин Сенетеску та Георге Міхайл. У 1913 році брав участь у Другій Балканській війні. З жовтня 1913 року по березень 1915 року навчався у Вищій військовій школі в Бухаресті, де отримав звання капітана.

Після вступу Королівства Румунія у Першу світову війну на боці союзників у серпні 1916 року Мачіч воював у Румунській кампанії. Він командував кулеметною ротою 41-го піхотного полку в битвах під Мерішором та на перевалі Вилкан. За ці дії у квітні 1917 року він був нагороджений орденом Михайла Хороброго 3-го ступеня та підвищений до звання майора. Пізніше того ж року, в битві під Мерешешті, він втратив праве око.

Після закінчення війни продовжив військову службу в лавах Королівської румунської армії, перебував на посадах начальника штабу 2-ї, 16-ї та 18-ї піхотних дивізій. У 1928 році прийняв командування 92-м піхотним полком в Орештіє, де познайомився з Ілеаною Добо, з якою одружився в 1933 році. З 1932 по 1934 рік Мачіч очолював Академію сухопутних військ у Сібіу, після чого командував 17-ю піхотною бригадою. Після підвищення до звання бригадного генерала в серпні 1937 року Мачіч став командиром 9-ї піхотної дивізії. У травні 1939 року призначений на посаду коменданта гарнізону Констанци. У жовтні 1939 року йому присвоєне звання генерал-майора, а 10 вересня 1940 року Мачіч посів посаду командира 2-го армійського корпусу, дислокованого в Північній Добруджі.

22 червня 1941 року Румунія приєдналася до операції «Барбаросса» на боці країн Осі, щоб повернути втрачені території Бессарабії та Північної Буковини, анексовані Радянським Союзом у червні 1940 року. Мачіч воював з 2-м армійським корпусом проти радянських військ у дельті Дунаю під час операції «Мюнхен», а пізніше просунувся до Одеси. 6 жовтня 1941 року після двомісячної облоги місто було захоплено. 22 жовтня в штаб-квартирі 10-ї румунської піхотної дивізії вибухнула бомба, вбивши 67 людей, включаючи 16 офіцерів. Маршал Іон Антонеску наказав розправитися з євреями та комуністами; ця подія стала відома як Одеська різанина 1941 року. 24 жовтня Мачіч отримав телеграму від Антонеску з наказом про страту всіх євреїв, які знайшли притулок в Одесі, а також усіх осіб, заарештованих у зв'язку з підозрами в участі в підриві бомби.

9 листопада 1941 року Ніколае Мачіч став командувачем 1-ї армії, яка базувалася в Румунії. У січні 1942 року його підвищено до дивізійного генерала, і він не брав участі в бойових діях до Другої Яссько-Кишинівської операції в серпні 1944 року. Після перевороту короля Міхая 23 серпня 1944 року Румунія перейшла на бік антигітлерівської коаліції та стала ворогом Німеччини. 1-ша армія несподівано була змушена вступити в бій з німецькими військами, що базувалися в Румунії, і змогла утримувати перевали в Карпатських горах до прибуття радянського підкріплення.

Мачіч залишався на чолі 1-ї армії і брав участь у наступі в Трансильванії та спільному радянсько-румунському наступі на Угорщину та Словаччину. Восени 1944 року брав участь у битвах на річках Черна, Муреш та Крішул Алб. Пізніше — в Дебреценській битві та Будапештському наступі, де зазнав серйозної поразки в битві під Сольноком, коли командир 4-ї піхотної дивізії генерал Платон Кірноаґе був узятий у полон німцями. Тим не менш, наприкінці 1944 року війська під його командуванням захопили Будапештський аеропорт і за його наказом підняли над ним румунський прапор. У січні-лютому 1945 року Мачіч воював з 1-ю армією в наступі в Західних Карпатах разом з 4-ю румунською армією під командуванням генерала Ніколае Дескелеску під загальним командуванням маршала Родіона Малиновського. 12 лютого 1945 року звільнився з лав збройних сил Румунії.

Після відкликання до Бухареста Мачіча заарештували та ув'язнили в Арсеналі разом з іншими військовими лідерами. У травні 1945 року його судили за воєнні злочини, скоєні під час окупації Трансністрії, зокрема, за репресії проти цивільного населення та організацію Одеської різанини 1941 року. Звинувачення були висунуті Бухарестським народним трибуналом, який засудив його до смертної кари. Втім, пізніше король Румунії Міхай I замінив цей вирок на довічне ув'язнення. Після ув'язнення у в'язницях у Жилаві та Думбревені Мачіча відправили до в'язниці Аюд, де його помістили в ізолятор під назвою «Зарка». Ніколае Мачіч помер там 15 червня 1950 року та був похований на цвинтарі виправної колонії.

Ніколае Мачіч

Біографія

Див. також

Примітки

Посилання

Wikiwand - on