Нікулін Юрій Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нікулін.

Ю́рій Володи́мирович Ніку́лін (рос. Никулин Юрий Владимирович; 18 грудня 1921(19211218), Демидов, Демидовський повіт, Смоленська губернія, РСФРР — 21 серпня 1997, Москва, Росія) — радянський та російський артист цирку, кіно. Народний артист СРСР (1973), Герой Соціалістичної Праці (1990). Учасник німецько-радянської війни. Здобув відомість завдяки циклу короткометражних фільмів Операція «И» та фільмам Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка». Один з провідних акторів радянського кінематографу.

Юрій Нікулін
рос. Ю́рий Влади́мирович Нику́лин
Ім'я при народженні	рос. Нікулін Юрій Володимирович
Народився	18 грудня 1921(1921-12-18) Демидов, Демидовський повіт, Смоленська губернія, РСФРР
Помер	21 серпня 1997(1997-08-21) (75 років) Москва, Росія серцева недостатність
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Росія
Діяльність	клоун, артист цирку, кіноактор, військовослужбовець, режисер, телеведучий, гуморист, співак
Роки діяльності	1958—1997
Партія	КПРС
У шлюбі з	Тетяна Нікулінаd
Діти	Максим Нікулін
Звання
IMDb	ID 0631994
Автограф
Нагороди та премії
Медаль «За трудову доблесть» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «Ветеран праці» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Юрій Нікулін у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Народився 18 грудня 1921 року в місті Демидов Смоленської губернії у театральній родині Володимира Андрійовича Нікуліна. Батько майбутнього актора та клоуна був актором пересувного театру революційного гумору^[1].

У 1925 році сім'я Нікуліних переїхала до Москви. Якийсь час навчався в школі № 349, яка вважалась зразковою. Її часто відвідували тогочасні радянські знаменитості. Через неуспішність та невідповідну поведінку Нікуліна було переведено до іншої школи. Поміж навчанням брав участь у драматичному гуртку^[2].

У 1939 році був призваний до лав Червоної армії, служив у 115-му зенітно-артилерійському полку. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях під Ленінградом, зазнав контузії, після чого продовжив службу у зенітному дивізіоні біля Колпіно. Періодично виконував роль розвідника. Демобілізувався у 1946 році у званні старшого сержанта. Нагороджений медалями: «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною» та «За відвагу».

Після війни намагався вступити до Всесоюзного державного інституту кінематографії, однак не склав вступні іспити. Згодом розпочав навчання у студії клоунади при Московському цирку на Цвітному бульварі. Дебютував на арені 25 жовтня 1948 року, а з 1949 року став професійним клоуном.

У 1949 році познайомився з Тетяною Покровською, з якою згодом одружився. З 1950 виступав у знаменитому клоунському дуеті з М. І. Шуйдіним. Завдяки роботі в цирку отримав можливість зніматися в кіно. Кінодебют відбувся у 1958 році у фільмі «Дівчина з гітарою». Популярними були його комічні і характерні ролі в кіно («Самогонники», «Пес Барбос і незвичайний крос», «Операція «И» та інші пригоди Шурика», «Кавказька полонянка», «До мене, Мухтаре», «Вони воювали за Батьківщину» та багато інших)^[2].

У 1981 році завершив кар'єру циркового артиста і перейшов на адміністративну роботу — став головним режисером цирку на Цвітному бульварі. З 1982 року обіймав посаду директора цього закладу^[3].

У 1993—1997 роках працював на телебаченні як ведучий гумористичної програми «Білий папуга». Останньою значною роллю в кіно у Юрія Нікуліна стала поява у фільмі «Опудало».

Помер 21 серпня 1997 року в Москві внаслідок ускладнень після хвороби серця на 76-му році життя. Прощання з артистом відбулося 25 серпня 1997 року в Московському цирку на Цвітному бульварі. Похований на Новодівичому цвинтарі^[1].

Галерея

• 
  Юрій Нікулін у дитинстві. 1930-ті.
• 
  Юрій Нікулін в шкільні роки, 1930-ті.
• 
  Юрій Нікулін з однополчанами, 1943.
• 
  Клоун Юрій Нікулін, 1960-ті.
• 
  Актор Юрій Нікулін, 1977.
• 
  Останнє прижиттєве фото, 1997.

Поштова марка з зображенням Нікуліна

Фільмографія

Рік	Назва фільму (рос.)	Роль	Примітки
1958	Дівчина з гітарою	піротехнік
1959	Непіддатливі	Альберт Клячкін
1960	Пес Барбос і незвичайний крос	Бовдур
1960	Мертві душі
1961	Іван Рибаков
1961	Людина нізвідки	старшина міліції
1961	Коли дерева були великими	Кузьма Іорданов
1961	Друг мій, Колька!	Вася
1961	Самогонники	Бовдур
1961	Приборкання норовливої	керівник церковного хору хлопчиків
1962	Молодо-зелено	шофер Миколай
1963	Без страху і докору	клоун в цирку
1963	Ділові люди	крадій
1963	Великий фітиль	Петя-Петушок, злодій-домушник
1965	До мене, Мухтаре!	Глазичьов
1965	Операція «И» та інші пригоди Шурика	Бовдур
1965	Дайте книгу скарг	продавець
1965	Фантазери
1965	Маленький утікач	Камео
1966	Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика	Бовдур
1966	Андрій Рубльов	Патрікей
1968	Діамантова рука	Семен Семенович Горбунков
1968	Сім старих та одна дівчина	Бовдур
1968	Новенька
1970	Денискині розповіді
1971	Старики-розбійники	М'ячиков
1971	Телеграма	Федір Федорович
1971	12 стільців (фільм, 1971)	двірник Тихон
1972	Крапка, крапка, кома…	папа Альоші
1976	Пригоди Травки	клоун Чічіморі
1976	Вони воювали за Батьківщину	Некрасов
1976	Двадцять днів без війни	Лопатін
1976	Бобик в гостях у Барбоса	Бобик — голос	мультфільм
1979	Тут... недалеко	приїжджий
1982	Не хочу бути дорослим	Камео
1983	Опудало	Миколай Миколайович Бесольцев, дідусь Олени
1991	Капітан Крокус і Таємниця маленьких змовників		Вступне та заключне слово

Нагороди і звання

• Герой Соціалістичної Праці: 1990
• Заслуженний артист РРФСР: 1963
• Народний артист РРФСР: 1969
• Народний артист СРСР: 1973
• Орден Трудового Червоного Прапора: 1964
• Орден «Знак Пошани»
• Орден Леніна (двічі): 1980, 1990
• Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня: 1985
• Медаль «За відвагу»: 1945
• Медаль «За трудову доблесть»: 1958
• Медаль «За оборону Ленінграда» № 4913: 1942
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Бібліографія

• Рудольф Славский, Юрий Никулин, Олег Попов. Искусство клоунады. — М.: Искусство, 1969. — 326 с. — 35 000 екз.
• Смешное, серьёзное, печальное // «Искусство кино»: журнал. — 1972. — № 8.
• Почти серьёзно // «Молодая гвардия»: журнал. — 1976. — № 4—9.
• Почти серьёзно… — М.: Молодая гвардия, 1979. — 576 с. — 130 000 екз.
  • Почти серьёзно… — М.: Искусство, 1987. — 576 с. — 50 000 екз.
  • Почти серьёзно… — М.: Терра, 1994; 1995. — 576 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-85255-603-3.
  • Почти серьёзно… — М.: Вагриус, 1998. — 576 с. — 10 000 екз. — (Серия «Мой 20 век»). — ISBN 5-7027-0732-X.
  • Почти серьёзно… — М.: Вагриус, 2006. — 608 с. — 3000 екз. — (Серия «Мой 20 век»). — ISBN 5-9697-0234-X.
  • Почти серьёзно. — М.: АСТ; Зебра Е; ВКТ, 2008. — 752 с. — 5000 екз. — (Серия «Актёрская книга»). — ISBN 978-5-17-055586-4; ISBN 978-5-94663-684-1; ISBN 978-5-226-00742-2.
• «10 троллейбусов клоунов»: В 2 книгах. — Самара: Самарский Дом печати, 1993. — 288+320 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-7350-0004-7; ISBN 5-7350-0008-X
• Анекдоты от Никулина. — М.: Бином, 1997. — 414 с. — 100 000 экз. — ISBN 978-5-906339-65-2
  • Анекдоты от Никулина: Выпуск 1. — СПб.: Респекс, 2001. — 96 с., 10 000 екз. — ISBN 5-7345-0245-6.
  • Анекдоты от Никулина: Выпуск 1. — СПб.: Респекс, 2001. — 96 с., 10 000 екз. — ISBN 5-7345-0246-4.
• 999+1001 анекдот от Никулина. — М.: Печатные Традиции, 2008. — 512 с. — 2000 екз. — ISBN 978-5-91561-001-8; ISBN 978-5-91561-025-4.

Див. також

• 4434 Нікулін — астероїд, названий на честь актора^[4].