Нікулічев Володимир Григорович

Володи́мир Григо́рович Ніку́лічев (кримінальне прізвисько «Пуля»; 1 січня 1948, Львівська область — 27 серпня 1992) — кримінальний «авторитет» міста Києва, лідер злочинного угруповання.

Нікулічев Володимир Григорович
Псевдо	Пуля
Народився	1 січня 1948(1948-01-01) Львів
Помер	27 серпня 1992(1992-08-27) (44 роки) ·загибель в ДТП
Діяльність	кримінальний авторитет

Засуджений до ув'язнення п'ять разів:^[1][2]

• 1965 — грабіж і вимагання (2 роки ув'язнення)
• 1966 — хуліганство (4 роки 6 місяців)
• 1968 — хуліганство (4 роки)
• 1973 — Викрадення в особливо великих розмірах (15 років)
• 1973 — крадіжка, грабіж, втеча з-під варти (15 років)
• 1989 — квартирна крадіжка (3 роки)

Останній раз вийшов на волю у 1991 році.^[2]

Хоча він рідко був на свободі,^[2] мав великий «авторитет» та зв'язки не лише в Києві та УРСР, але і в інших регіонах Союзу. Його підтримували російські «злодії в законі» Василь Бузулуцький, Олександр Алятін («Шурік Устимовський»), Євген Васін^[ru] («Джем»).^[1]

Після виходу на волю почав створювати власну групу, об'єднуючи угруповання, що дотримувалися злодійських традицій (рос. «понятий»). Найближчі соратники «Пулі» у той час: Віктор Рибалко («Рибка»), Володимир Поліщук («Чайник»), Юрій Довгаленко («Довгал»), Рудольф Машура («Рудік»).^[1] У своїй сфері впливу виконував роль своєрідного арбітра у конфліктах.^[2] Банда Нікулічева спеціалізувалася на грабежах і розбоях («гоп-стоп»).^[3]

Група «Пулі» конкурувала із угрупованням Ігоря Залевського («Буні»), іншого впливового київського «авторитета», який був застрелений у липні 1992 року. Через місяць Володимир Нікулічев загинув у автокатастрофі, коли перед його автомобілем несподівано почала розвертатися вантажівка.^[1][2] Похований на Совському кладовищі поруч із власним батьком.^[2]

Після загибелі «Пулі» і «Чайника», основна частина їх угруповання перейшла до Рибалко.^[1]