Німецька Центральна Африка

Німецька Центральна Африка (нім. Deutsch-Mittelafrika Німецька: [ˈmɪtl̩ˌʔaːfʁika]) — колонія, створення якої було однією з головних цілей німецької колоніальної політикиКолоніальна політика в обох світових війнах.

Німецька Центральна Африка нім. Mittelafrika Колонія Німецької імперії ↓ 1890 – 1910/1911 ↓ Прапор Герб Проект Німецької Центральної Африки (1918) Столиця Бангі Мова(и) німецька Попередник Наступник Французька Колоніальна Імперія Британська імперія Бельгійське Конго Німецька Імперія Португальське королівство Британська імперія Бельгійське Конго Французька Екваторіальна Африка Португальське королівство

Претензії Німеччини в Африці в 1917 (Британська інтерпретація претензій Ганса Дельбрюка)

Подальші претензії Німеччини в Африці в 1917 (після Дельбрюка)

Передвоєнні плани

Напередодні Першої світової війни робилися спроби поширити німецьку колоніальну імперію на землі Центральної Африки. В результаті на північному сході Німецького Камеруну з'явився так званий «Качиний дзьоб» — виступ німецьких володінь, що врізався в територію сучасної держави Чад. У 1911 році його обміняли на Новий Камерун

Договір з Бугандою

У 1890 році Карл Петерс уклав договір з королем Буганди Мвангою Другим. Цей договір повинен був стати основою для розширення Німецької Східної Африки до масштабів «Німецької Індії в Африці», але Петерс зустрів активну протидію Великої Британії. Йому довелося спішно залишити Буганду, а Занзібарський договір зробив цю територію сферою впливу Британської імперії, в результаті чого договір, укладений Петерсом, став юридично нікчемним^[1].

Плани щодо бельгійських і португальських колоній

Перші конкретні плани створення Німецької Центральної Африки з'явилися в ході переговорів між Німеччиною і Великою Британією про розділ португальської колоніальної імперії. Цей розділ міг стати наслідком серйозних фінансових труднощів, які переживала Португалія. У липні 1913 року був укладений договір, згідно з яким Німеччині відходили Сан-Томе і Принсіпі і Ангола за винятком територій, прикордонних з Північною Родезією, а Велика Британія отримувала весь Мозамбік. Німецький міністр колоній Вільгельм Зольф запропонував також план розділу Бельгійського Конго, за яким Франція повинна була отримати території на північ від річки Конго, Велика Британія — північний схід колонії, а Німеччина — широку смугу території між Анголою і Східною Африкою. Цей план був відкинутий британською стороною^[2].