Одайник Сергій Вадимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Одайник.

Сергій Вадимович Одайник (16 листопада 1949, Київ — 5 грудня 2019, там само) — український живописець, художник-монументаліст. Член Національної спілки художників України (1977). Заслужений художник України (2002). Син Вадима Одайника і З. Одайник-Самойленко, брат Оксани Одайник, чоловік Галини Бородай, батько Дарії Одайник.

Одайник Сергій Вадимович
Народження	16 листопада 1949(1949-11-16)  Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть	5 грудня 2019(2019-12-05) (70 років)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Київський державний художній ліцей ім. Т. Г. Шевченка і Київський державний художній інститут (1973)
Діяльність	художник
Працівник	Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука
Член	Національна спілка художників України
Батько	Одайник Вадим Іванович
Мати	Одайник-Самойленко Зоя Олександрівна
У шлюбі з	Бородай Галина Василівна
Брати, сестри	Одайник Оксана Вадимівна
Нагороди

Біографія

Народився 16 листопада 1949 року в Києві в мистецькій родині. Батьки — відомі українські художники Вадим Іванович Одайник (1925―1984) та Зоя Олександрівна Одайник-Самойленко (1924—2002).

Навчався в Київській художній середній школі імені Тараса Шевченка^[1].

Закінчив Київський художній інститут (1973; викладачі С. Гри­гор'єв, Т. Яблонська), творчі майстерні Академії мистецтв СРСР (1978)^[2].

З 1971 року брав участь у республіканських і всесоюзних художніх виставках.

Викладав в Державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука, обіймаючи посаду доцента^[3].

Помер Сергій Одайник 5 грудня 2019 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.

Роботи зберігаються у Національному художньому музеї України, інших музеях, галереях та приватних колекціях України та зарубіжжя.

2013 року в Запорізькому художньому музеї експонувалася виставка «Мистецька спадщина родини Одайників», на якій були представлені роботи Сергія Одайника^[4].

Творчість

Працював в галузі станкового живопису та монументально-декоративного мистецтва.

Створив низку пейзажів: «Дорога після дощу» (1976), «Весна у Голосіївському лісі» (1976), «Теплий вечір» (1979). Автор жанрових картин «Літо в Києві»^[5], «Біля Чорного моря» (1979)^[6], «Звуки літньої ночі» (1980)^[7].

Серед живописних робіт — портрети народних майстрів Опішні, Решетилівки, інших центрів народного мистецтва: «Народна художниця Г. Верес» (1976), «Синій верстат» (1977), «Народний майстер села Опішня О. Селюченко» (1978).

Улюбленою моделлю митця була його дружина Галина Бородай: «Сон» (1976), «Галя» (1977), «Галя. Ранковий етюд» (1978).

Трагічним подіям Голодомору присвячена картина «Реквієм. Голод 1932—1933 рр.» (1993).

Серед монументальних робіт художника: розпис Михайлівського Золотоверхого собору (1999—2000, Західна арка — «Севастійські мученики»); розпис Київського вокзалу (зал очікування № 2 — розпис стелі); серія монументально-живописних панно («Луцьк», «Кам'янець-Подільський») та інші^[1].