Одинець Юрій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Одинець.

Ю́рій Васи́льович Одине́ць (нар. 15 березня 1939, Плішивець) — лікар-педіатр, доктор медичних наук (1985), професор (1986).

Одинець Юрій Васильович
Народився	15 березня 1939(1939-03-15) (86 років) Плішивець
Alma mater	Харківський медичний інститут
Галузь	невідкладна педіатрія, пульмонологія, клінічна імунологія, нефрологія й методологія вищої школи
Заклад	Харківський національний медичний університет
Вчене звання	Доктор медичних наук (1985),
Науковий ступінь	Професор
Відомий завдяки:	один із ініціаторів впровадження прогресивних методів лікування за протоколами BFM гострих лейкозів у дітей
Нагороди	Заслужений лікар України (2007), Лауреат обласної премії імені І. І. Мечникова Відмінник охорони здоров'я СРСР

Життєпис

Науковець народився 15 березня 1939 року у селі Плішивець Гадяцького, нині Миргородського  району Полтавської області. З відзнакою закінчив Полтавське медичне училище. У 1957—1963 роках навчався на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (ХМІ), який теж закінчив з відзнакою. У 1963—1964 роках працював лікарем-педіатром у Полонській районній лікарні, після цього був головним лікарем Полонського будинку дитини.^[1]

У 1965 році він вступає до аспірантури в ХМІ. Становлення Юрія Васильовича як вченого та лікаря-клініциста відбувалося під керівництвом член-кореспондента АН України, професора, доктора медичних наук В. О. Білоусова, який довгі роки очолював кафедру госпітальної педіатрії ХМІ. У 1969 році Ю. В. Одинець захистив кандидатську дисертацію на тему «Иммунологические процессы и некоторые гуморальные показатели крови при неспецифических пневмониях у  детей», у 1984 році — докторську дисертацію «Клинико-патогенетическая характеристика нарушений гемодинамики и их терапия при неотложных состояниях, обусловленных острыми бронхолегочными заболеваниями у детей раннего возраста». Доктор медичних наук (1984), професор (1987). З 1996 по 2015 очолював кафедру педіатрії № 2 Харківського національного медичного університету, від 2016 — професор кафедри педіатрії № 2.^[2]

Наукова діяльність

Основні напрямки досліджень — невідкладна педіатрія, пульмонологія, клінічна імунологія, нефрологія й методологія вищої школи. У його численних наукових працях відображені досвід діагностики, лікування й профілактики невідкладних станів при ускладнених формах пневмоній у дітей, отруєннях, удосконалені питання серцево-судинної, ниркової недостатності та недостатності надниркових залоз, висвітлені роль і місце гемосорбції, лікувального плазмаферезу, цитаферезу та інших еферентних методів у лікуванні тяжких форм захворювань у дітей. Висловлені сучасні погляди на імунні й неімунні механізми розвитку гломерулонефриту. Упроваджені в схеми лікування імуноконфліктних та автоімунних захворювань у дітей, пульс-терапія глюкокортикостероїдами й цитостатиками, синхронізація пульс-терапії й лікувального плазмаферезу.

З 1973 року відповідав на кафедрі за лікувальну роботу, був куратором із педіатрії в багатьох районах Харківської області. Ініціатор впровадження нових методів діагностики й лікування в педіатрії.

Юрій Васильович є одним із фундаторів обласних, міських і  міжрайонних дитячих відділень реанімації й інтенсивної терапії в м. Харкові та Харківській області. З 1971 по 1977 рік виконував обов'язки позаштатного спеціаліста облздороввідділу з невідкладної допомоги дітям. Організував дитяче відділення гравітаційної хірургії крові та штучної нирки для дітей на базі міської дитячої клінічної лікарні № 16 м. Харкова, є одним з ініціаторів впровадження прогресивних методів лікування за протоколами BFM гострих лейкозів у дітей.^[2]

З 1984 року науковець був загальноінститутським керівником інтернатури, займався інтеграцією різних форм навчання, працював над опануванням інтернами практичними навичками, підвищенню кваліфікації по інтернатурі, публікації збірників.^[2]

Ю. В. Одинець упродовж 10 років (з 1997 р.) був головним редактором журналу «Врачебная практика», є членом редакційної ради журналів «Експериментальна та клінічна медицина^{[голе посилання]}», «Медицина сьогодні та завтра^{[голе посилання]}», «Нирки», «Здоров'я дитини», членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій.

Професор має понад 550 публікацій (з них 5 монографій, 3 підручники, 26 патентів^{[голе посилання]} та авторських свідоцтв). Під його керівництвом захищено понад 20 кандидатських і магістерських робіт.

Нагороди та звання

Праця вченого була відзначена багатьма нагородами, серед яких:

• значок «Отличнику здравоохранения»
• почесні грамоти Міністерства охорони здоров'я України
• лист-подяка Комітету з охорони здоров'я Верховної Ради України (2013)
• «Заслужений лікар України» (2007)
• Лауреат обласної премії імені І. І. Мечникова.^[2]