Озера (Полтавський район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Озера.

Озе́ра — село в Україні, у Кобеляцькій міській громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 1280 осіб. Колишній центр Озерянської сільської ради.

село Озера
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Полтавський район
Тер. громада	Кобеляцька міська громада
Код КАТОТТГ	UA53080130390024624
Основні дані
Населення	1280
Поштовий індекс	39260
Телефонний код	+380 5343
Географічні дані
Географічні координати	48°59′32″ пн. ш. 33°57′2″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	93 м
Місцева влада
Адреса ради	39200, Полтавська обл., Полтавський р-н, м. Кобеляки, вул. Касьяна, 29
Карта
Озера
Озера
Мапа

Географія

Село Озера знаходиться за 7 км від лівого берега Кам'янського водосховища, у долині колишньої річки Кишеньки. На відстані в 2,5 км розташовані села Прощуради і Солошине. Біля села кілька озер, у тому числі озеро Бутовського.

Історія

Село Озера було засноване в долині колишньої річки Кишеньки, від якої походить назва стародавнього козацького села, що на березі річки Ворскли.

Річка Кишенька — притока Ворскли, яка в XV і на початку XVI століття була повноводною, але з часом обміліла і перетворилася на низку озер по заплаві, від чого урочище, а потім і саме село, яке виникло там, було назване Озерами. Вважається, що це було в 1728 р.

Село потопало в зелені садів. З півночі виднівся чудовий сад, який нависав над озером зеленою шапкою узгірʼя, а посередині села ще кращий: з широколистими тополями та кленами і віковими дубами. На півдні, край села, неначе замикав його Петришин гай з сріблястих осокорів, берестів та похилих верб.

Чаруючу красу села доповнювали дзеркала озер і ставків. З півночі довгасте озеро «Купʼє» тяглося попід панським садом, а далі степом до Новоселівського ставка, де вони зʼєднувались між собою і неначе річка виблискували сріблястим тремтінням хвиль.

На півдні під самим селом за Петришиним гаєм блистіло невелике водяне плесо, а ще далі, вже в степу, хвилювалось озеро «Рябцеве», яке пергородила величезна гребля. У центрі села крізь прогалини садків просвічувалися ставки «Юльчин», «Середній», глибокий. А навколо біленьких хат-мазанок скільки  не кинеш оком — степ і степ…

За одними даними засновником Озер є кишеньківський сотник Григорій Потоцький, котрий за зразкову службу був нагороджений землею в урочищі Озера. За іншою версією, першою родиною, що оселилась тут, була сімʼя Ганни Петраш, удови кишеньківського сотника. Після довгих клопотань вона отримала від полтавського полковника дозвіл на володіння ділянкою землі в урочищі Озера — на 15-й версті від містечка Кишеньки. Так зʼявилось на цьому місці село. Тоді ж господиня насадила тут величезний садок, частина якого збереглась донині і називається Петришиним садом.

На початку XIX століття в с. Озерах проживало трохи більше 200 осіб. 1859 року тут було 73 господарства й 533 жителі. Озера в цей час відносились до Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Діяла деревʼяна церква, відбувалося 2 ярмарки на рік: весняний і осінній. Останній був особливо великий і шумний. До нього урожай закінчували збирати, багаті лишки продавали й гуляли на ярмарку. І чого тоді тільки не було в продажу: тканини, готовий одяг, взуття і посуд, меблі й сільськогосподарський реманент, фрукти й мед. Працювали ресторани і чайні, їдальні і закусочні. Приїздили й покупці, які скуповували табуни коней, волів, корів, овець. Тисячами пудів продавали хліб, вовну, льон, прядиво. Траплялось, що господар, який продав кобилу чи корову, залишався без шеляга в кишені, або злодії кишені вичищали, або сам пропивав.

Село в той час належало найбільшому із землевласників Кобеляцького повіту В. Гавриленкові, котрий мав 4,5 тисяч десятин землі.

Діяла церковно-парафіяльна школа, Хрестовоздвиженська церква, працювали 3 крамниці, 2 майстерні, 2 вітряки.

Хрестовоздвиженська церква - перша відома дерев’яна церква на честь Воздвиження Чесного Хреста Господнього була збудована в 1788 році.

У 1836 храм перебудували, а у 1846 відремонтували на кошти поміщика Василя Потоцького. Новий ремонт церкви відбувся 1858. У 1885 на кошти вдови камер­юнкера Гавриленкова Олександри дерев’яну церкву поставлено на мурований цоколь, 1891 до неї прибудовано дерев’яну дзвіницю.

У 1902 володіла 89 дес. 1116 кв. саж. ружної, 3 дес. садибної землі. Мала церковну сторожку. Діяли б­ка, церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку).

До парафії входили с.с. Гординщина, Павлівка, Генералівка, Кринична, Просяниківка, Чайківщина, Драбинівка, хутори Порубаї, Колесники, Пелипенки, Козари, Шапки, Перепелициний. 1902 парафіян – 1607 душ чоловічої, 1505 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 63, міщан – 78, козаків – 844, селян – 2674.

Із священиків відомі: Афанасій Георгійович Затворницький (1902, у сані з 1886, нагороджений скуфією 1897), Яків Терентійович Горонович (1912); із псаломщиків: диякон Павло Стефанович Кирилов (1902, у сані з 1887), диякон Іоанн Васильович Корнєєв (1912), Трофим Андрійович Ярещенко (1902, на посаді з 1880, стихар 1893), Микола Митрофанович Авраменко (1912); із церковних старост: козак Андрій Якович Козар (1902), козак Павло Федорович Порубай (1912).

8 квітня 1897 почала діяти безплатна бібліотека-читальня.^[1]

Ще з початку 80-х років Озера стали центром волості й відтоді швидко розбудовувалися, інтенсивно збільшувалась кількість місцевого населення. Станом на 1900 р. було 123 двори, проживало 786 чоловік, а через 10 років  - 232 господарства й 1345 жителів.

У 1849—1850 роках з окремих хуторів (Харенків, Щербинів, Оленичів, Ягольників) було утворено село Прощуради. У народі походження його назви пов'язують з місцевим паном на прізвище Обдулевський, який, звертаючись до селян, говорив: «Про що рада?».

Радянський режим встановлено в січні 1918 року.^[2]

У 1923 році Озерська волость була перетворена на сільську раду, яка ввійшла до складу Кишеньківського району Кременчуцького округу. На 1926 р. в Озерах проживало 1679 жителів.^[2]

У період німецько-фашиської окупації (15.IX.1941 - 25.IX.1943) гітлерівці розстріляли 6 жителів села, вивезли на примусові роботи до Німеччини 174 чол.^[2]

До XIX ст. в Озерах «головними лікарями» були баби-шептухи та піп. Баби-шептухи лікували шептаннями та заклинаннями, а піп — молебнями та соборуваннями, але це мало допомагало. В селі часто лютували епідемії: чума, віспа, холера, тиф, кір, скарлатина, дифтерія, малярія. Особливо велика смертність була серед дітей віком до 10 років. У 1900 році вперше було введено посаду фельдшера на всю Озерську волость, у якій проживало 12 916 чоловік.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Кобеляцької міської громади^[3].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Кобеляцького району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району Полтавської області^[4].

Сьогодення

До 2020 року Озера — центр сільської ради, до якої також входили села Морози, Прощуради, Поводи. Територія — 6 569 га, населення — близько 2 тисяч чоловік.

На виборах 1998 року територіальна громада віддала перевагу з кількох претендентів на посаду сільського голови Наталії Іванівні Синяговській, учительці місцевої школи.

На данний момент всі ці села об'єднали до Кобеляцької міської громади.

Економіка

• Птахо-товарна ферма.
• ТОВ «Іскра».
• ТОВ «Аїна».
• ТОВ «Добробут»

Об'єкти соціальної сфери

• Дитячий садок «Ромашка».
• Школа.
• Будинок культури.

Релігія

• Введенський храм.

Відомі люди

Вихідцями з цих місць є Герої Радянського Союзу Микола Тимофійович Мужайло та Іван Петрович Шенгур. Саме на озерських чорноземах вирощувала рекордні врожаї Тетяна Овсіївна Земляна, яка була отримала звання Герой Соціалістичної праці. Випускником Озерської школи є відомий український письменник Павло Архипович Загребельний.