Ільченко Олександр Єлисейович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ільченко.

Олекса́ндр Єлисе́йович І́льченко (4 червня 1909, Харків — 16 вересня 1994, Київ) — український письменник, сценарист. Член Спілок письменників України та СРСР.

Олександр Єлисейович Ільченко
Народився	4 червня 1909(1909-06-04) Харків
Помер	16 вересня 1994(1994-09-16) (85 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР,  Україна
Діяльність	письменник, журналіст, сценарист, громадський діяч
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Знання мов	українська[1]
Мова творів	українська
Роки активності	з 1929
Жанр	сценарій і проза
Членство	СП СРСР і Національна спілка письменників України
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Народився 4 червня 1909 року в місті Харкові в сім'ї залізничника.

В 1928–1931 роках навчався на літературно-лінгвістичному факультеті Харківського інституту народної освіти.

У 1937 році його батька, Єлисея Матвійовича, за доносом репресували, звинувативши у причетності до «організації українських буржуазних націоналістів». Він помер від голоду та обморожень в таборі на Тайшеті.

Під час нацистсько-радянської війни був спеціальним кореспондентом газети «Известия». Нагороджений медалями.

Могила Олександра Ільченка

Помер у 85-річному віці 16 вересня 1994 р. у Києві. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.70″ пн. ш. 30°30′6.50″ сх. д.).

Родина

Батько трьох доньок, зокрема кіноредакторки та сценаристки Наталі Ільченко. Двоюрідний брат актора Данила Ільченка.

Творчість

Друкувався з 1929 року. Був членом Спілки письменників України.

Автор химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», повісті «Петербурзька осінь», п'єси «Завтра вранці» тощо, сценаріїв художнього фільму «Роман і Франческа» (1961) та документальної стрічки «Шахтарі Донбасу» (1950).

Роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» з 1958 по 1985 рік виходив чотири рази, а до 75-ліття автора він побачив світ у російському перекладі в Москві, з ілюстраціями Юрія Логвина.

У доробку О. Ільченка також повісті «Італійське каприччо», «Звичайний хлопець», «Солом'яна рукавичка», кіносценарії, п'єси, оповідання.

Працюючи в журналі «Україна» (1943 року в Москві, а потім у Києві), активно виступав з нарисами і публіцистичними статтями.

Вшанування пам'яті

У 2017 році, у Києві, на фасаді будинку № 73 по вулиці Володимирській, де з 1972 року до кінця життя жив Олександр Ільченко, встановлена меморіальна дошка на вшанування його пам'яті^[2].

Література

link=

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Ільченко Олександр Єлисейович

• Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С.243-244;
• Українська літературна енциклопедія. Т.2. К., 1990. — С.309—310;
• Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.303;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.551.
• В журналі «Перець» № 12 за 1984 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 75-річчю митця.^[3]