Ткаченко Олександр Миколайович (політик)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткаченко.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Ткаченко Олександр Миколайович.

Олекса́ндр Микола́йович Ткаче́нко (7 березня 1939, місто Шпола Київської області, тепер Черкаської області — 3 січня 2024^[2], Київ) — український політик та державний діяч, 4-й Голова Верховної Ради України (III скликання) з 7 липня 1998 до 1 лютого 2000 року^[3], член КПУ (з листопада 2001), член Президії ЦК КПУ (з червня 2005), почесний президент Тендерної палати України (з липня 2007). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1981—1986 роках та член ЦК КПУ в 1986—1991 роках.

Олександр Миколайович Ткаченко
Олександр Миколайович Ткаченко
4-й Голова Верховної Ради України
7 липня 1998 — 1 лютого 2000
Президент	Леонід Кучма
Прем'єр-міністр	Валерій Пустовойтенко Віктор Ющенко
Попередник	Олександр Мороз
Наступник	Іван Плющ
Народився	7 березня 1939(1939-03-07)  Шпола, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер	3 січня 2024(2024-01-03)[1] (84 роки)  Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик, економіст
Громадянство	Україна
Національність	українець
Alma mater	Білоцерківський національний аграрний університет
Політична партія	СелПУ, КПУ
Батько	Ткаченко Микола Миколайович
Мати	Ткаченко Єфросинія Панасівна
У шлюбі з	Ткаченко Лариса Митрофанівна
Діти	Пешко (Ткаченко) Алла Олександрівна
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
2-го скликання
СелПУ	12 травня 1994	—	12 травня 1998
3-го скликання
СелПУ	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
КПУ	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
КПУ	25 травня 2006	—	23 листопада 2007
6-го скликання
КПУ	25 грудня 2007	—	12 грудня 2012

Життєпис

Здобув освіту у Білоцерківському сільськогосподарському інституті (1963), за спеціальністю — вчений-агроном. Закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.

Кандидат економічних наук. Дисертація «Організаційно-економічні фактори ефективності сільськогосподарського виробництва» (у формі наукової доповіді, Київський інститут народного господарства, 1992).

Останні 10 років життя хворів, переніс інсульт, був прикутий до інвалідного візка. Помер 3 січня 2024 року на 85-му році життя^[4]. Похований разом із родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.6″ пн. ш. 30°30′4.03″ сх. д.).

Родина

• Батько Микола Миколайович (1910—1990);
• мати Єфросинія Панасівна (1914—?);
• дружина Лариса Митрофанівна — економіст;
• дочка Алла.

Кар'єра

• 1956—1958 роки — слюсар Шполянської машинно-тракторної станції (МТС) Черкаської області.
• 1958—1963 роки — студент Білоцерківський сільськогосподарського інституту Київської області.
• 1963—1964 роки — агроном Таращанської шляхо-експлуатаційної дільниці № 720 Київської області.
• 1964—1966 роки — старший агроном Таращанського районного відділу «Сільгосптехніка».
• 1966—1970 роки — перший секретар Таращанського районного комітету ЛКСМУ Київської області.
• 1970—1973 роки — завідувач організаційного відділу, секретар Таращанського районного комітету КПУ Київської області.
• 1973—1981 роки — перший секретар Таращанського районного комітету КПУ Київської області.
• 1981—1982 роки — інспектор ЦК КПУ.
• 6 липня 1982 — січень 1985 року — голова виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів.
• 2 січня — листопад 1985 року — міністр сільського господарства УРСР.
• 3 грудня 1985 — 20 жовтня 1989 — перший заступник Голови Держагропрому УРСР — Міністр УРСР.
• 20 жовтня 1989 — 30 липня 1990 року — Голова Держагропрому УРСР.
• 18 липня 1990 — квітень 1991 року — перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР.
• 21 травня 1991 — лютий 1992 року — Державний міністр з питань аграрної політики та продовольства — Міністр сільського господарства УРСР.
• 1992 рік — президент спільного українсько-німецького підприємства «Земля і люди», Київ.
• грудень 1992—1994 року — президент агропромислової асоціації «Земля і люди».
• з листопада 1993 року — президент коаліції «Аграрії України за реформу».
• травень 1994 — квітень 1998 року — перший заступник Голови Верховної Ради України^[5].

Кандидат у Президенти України (1991), підтримувався СПУ, незадовго до виборів зняв свою кандидатуру на користь Леоніда Кравчука. Член КПРС (1967—1991), заступник голови СелПУ (12.1996-2001).

Кандидат у Президенти України (1999; висунутий СелПУ), 27 жовтня 1999 зняв свою кандидатуру на користь Петра Симоненка.

Голова Наглядової ради Тендерної палати України (08.2006-07.2007).

Парламентська діяльність

Могила Олександра Ткаченка, Байкове кладовище

Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, Гусятинський виборчій округ № 515, Тернопільська область.

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Шполянський виборчий округ № 430, Черкаська область. 1-й тур: з'яв. 86.8 %, за 39.97 %. 2-й тур: з'яв. 78.9 %, за 58.46 %. 3 суперн.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 195, Черкаська область. З'яв. 78.0 %, за 31.0 %, 16 суперн. 03.1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 7 в списку. Член фракції СПУ і СелПУ (05.-07.1998); позафракційний (07.1998-02.2001), член фракції КПУ (з 02.2001). Голова ВР України (07.07.1998-21.01.2000).

Протягом 3-х місяців Верховна Рада України 3-го скликання намагалася обрати Голову (пізніше цей процес у парламенті дістане назву «спікеріада») і на 18-те голосування обрала нового Голову ВР — Олександра Ткаченка. Пізніше, позбувшись підтримки більшості депутатів, що голосували за нього, більшість депутатів ініціюють відставку спікера. Але для зміни керівництва парламенту необхідно було зафіксувати кворум — дві третини депутатів, присутніх у залі засідань. Кожного разу, коли поставало питання про спікера, ліві партії не реєструвалися. 21 січня 2000 року на виїзному вечірньому засіданні в Українському домі 239 депутатів одноголосно проголосували за відставку Олександра Ткаченка^[6].

Для розслідування його неоднозначної діяльності на цій посаді було створено тимчасову слідчу комісію парламенту^[7].

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.2006 від КПУ, № 8 в списку, член КПУ, член фракції КПУ (з 05.2002), член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від КПУ, № 9 в списку, член КПУ, член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 07.2006), член фракції КПУ (з 04.2006).

Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-12.2012 від КПУ, № 8 в списку. Член фракції КПУ (з 11.2007), голова Комітету з питань економічної політики (з 12.2007).

Нагороди

СРСР

• Герой Соціалістичної Праці (1992, недійсний)
• Ордени Знак Пошани (1972),
• Трудового Червоного Прапора (1973),
• Леніна (1977),
• Жовтневої революції (1984).

Україна

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (6 березня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, вагомий внесок у розвиток законодавчої бази України^[8]

Бібліографія

• «Про концепцію національної програми Відродження України та заходи щодо організації її здійснення» (1999)

Джерела та література

• Удод O.A. Ткаченко Олександр Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 101. — ISBN 978-966-00-1359-9.

Література

• Л.Губерський. Ткаченко Олександр Миколайович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• В. Головко. Ткаченко Олександр Миколайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.713 ISBN 978-966-611-818-2