Костусєв Олексій Олексійович

Олексі́й Олексі́йович Ко́стусєв (нар. 29 червня 1954, Невельськ, Сахалінська область, РРФСР) — український політик. Міський голова Одеси (2010—2013), голова Антимонопольного комітету України (2001—2010)^[4], член Партії регіонів (з 2005). Батько політика Олексія Гончаренка^[5].

Костусєв Олексій Олексійович
Народився	29 червня 1954(1954-06-29) (71 рік) Невельськ, Сахалінська область, Російська РФСР,  СРСР
Місце проживання	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Національність	росіянин
Діяльність	політик
Alma mater	Одеський національний економічний університет
Галузь	Економіка
Посада	народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3] і Міський голова Одеси[d]
Вчене звання	Доцент
Науковий ступінь	Доктор економічних наук
Членство	Верховна Рада України VI скликання Верховна Рада України V скликання Верховна Рада України IV скликання Верховна Рада України III скликання
Партія	Партія регіонів
Відомий завдяки:	Колишній міський голова Одеси
Діти	Гончаренко Олексій Олексійович
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Почесна грамота Кабінету Міністрів України Заслужений економіст України
Висловлювання у Вікіцитатах  Костусєв Олексій Олексійович у Вікісховищі

Відомий українофобськими поглядами, переховується від слідства за кордоном^[6][7].

Родина

Батько Олексій Олексійович (1928–1983) — капітан 1-го рангу, моряк-прикордонник; мати Віолла Олексіївна (1932) — лікар. Дружина Ірина Василівна (1965) — інженер; син Гончаренко Олексій — депутат Верховної Ради України VIII й IX скликань; дочка Віола (нар. 1988) — студентка.

Освіта

У 1971–1975 роках навчався в Одеському інституті народного господарства, за фахом економіст. 2004 року захистив докторську дисертацію на тему Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України (Одеський державний економічний університет).

Життєпис

08.1975-01.91 — м.н.п., аспір., асистент, ст. викладач, доцент, завідувач кафедри соціально-політ. теорії, Одеський інститут інженерів морського флоту. 1976-77 — строкова військова служба в армії. 01.1991-01.93 — зав. відділу, заступник голови з економічних питань, Київський райвиконком м. Одеси. 01.1993-07.94 — голова, Одес. міський комітет приватизації. Деп. Одес. міськради нар. деп. (1990—1994). Голова Асоціації органів приватизації України (з 1993). Був засновником і лідером Громадянського форуму «Одеса». Був членом політвиконкому партії «Трудова Україна» (з 11.2000). Голова Політ. партії «Союз» (10.2004-11.2005). У грудні 2005 року він покинув «Союз», вступив до Партії регіонів, був обраний у Президію політради ПР. На дострокових парламентських виборах 2007 року став депутатом Верховної Ради України від Партії регіонів. Заступник голови (2002—2004), голова Міждержавної ради з антимонопольної політики країн-учасниць СНД (2004-06). Президент Благодійного фонду ім. Б. Дерев'янка (м. Одеса) (1998). Член Нац. ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з 12.2000); член Нац. ради з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (з 08.2000); голова Міждержавної ради з антимонопольної політики країн-учасниць СНД (з 2004); член Міжвідомчої комісії з питань інформ. політики та інформ. безпеки при Раді нац. безпеки і оборони України (з 2003).

У 1994 році був кандидатом у народні депутати України, Жовтневий виборчий округ № 294, Одеська область, посів друге місце у другому турі.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-12.2001 від СПУ-СелПУ, № 20 в списку. На час виборів: президент Благодійного фонду ім. Б. Дерев'янка (м. Одеса). Член фракції Соціалістичної партії і СелПУ («Лівий центр») (з 05.1998), потім (до 12.1999) — член фракції СПУ; член групи «Трудова Україна» (з 12.1999). Голова підкомітету енергетики та енергоощадження Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (07.1998-02.2000); голова Комітету з питань економічної політики, управління нар. госп., власності та інвестицій (02.2000-12.01). Склав депутатські повноваження 14 грудня 2001.

Народний депутат України 5-го скликання 04.-10.2006 від Партії регіонів, № 29 в списку. На час виборів: Голова Антимонопольного комітету України. Член Комітету з питань бюджету (07.-10.2006), член фракції Партії регіонів (05.—10.2006). Склав депутатські повноваження 5 жовтня 2006^[8].

За результатами підрахунку голосів виборців на місцевих виборах в Україні, що відбулися 31 жовтня 2010 року став міським головою Одеси^[9].

У 2010 році Костусєв задекларував дохід понад 1,7 мільйона гривень, з отриманих грошей один мільйон значився як «матеріальна допомога». Пізніше мер заявив, що вписав у графу «матеріальна допомога» — спадок від померлого друга^[10]. Згодом 31 січня 2011 року Костусєв ініціював зібрання сесії Одеської міської ради де вони прийняли рішення, що Степан Бандера та Роман Шухевич не герої України^[11].

31 жовтня 2013 року Олексій Костусєв написав заяву про складання повноважень міського голови міста Одеси^[12] і поспішно покинув країну^[13]. За даними НАБУ мешкає у Великій Британії^[14].

Антиукраїнські погляди

Одеса 2013.
Проросійський плакат

У інтерв'ю радіостанції «Эхо Москвы» 8 червня 2011 року Костуєв заявив, що, на його думку, «будь-який громадянин України, принаймні молодий, повинен знати українську мову»^[15], але на ділі Костуєв став одним з найзапекліших борців проти української мови, та став одіозно відомий своїми українофобськими поглядами. Костусєв, окрім іншого, ініціювавши масове закриття україномовних шкіл в Одесі^[15] та намагався визнати протиправною постанову Міністерства культури 2006 року про обов'язковий український дубляж в кінопрокаті. Перебуваючи на посаді міського голови міста Одеси, суттєво звузив використання української мови в Одесі^[16]. 2011 року на прохання журналістів не зміг процитувати чи назвати бодай один твір Тараса Шевченка^[17].

У 2011 році інформаційна агенція УНІАН оприлюднила список топ-5 найодіозніших українофобів часів Незалежності згідно з думкою їх експертів, куди потрапив і Костусєв; Юрій Андрухович включив до цієї п'ятірки Костусєва за те, що «космополітичне місто [Одесу] перетворює на російську глушину»^[18]. Згодом у 2011 році видання «Український тиждень» включило Костусєва у топ-10 найбільших українофобів світу.^[6][7]

Спроби скасувати український дубляж

Був одним з активних противників впровадження українського дубляжу в кінопрокат України. 2010 року Костусєв із Вадимом Колесніченком, Дмитром Табачником, Володимиром Семиноженком та Іриною Бережною лобіював інтереси російських дистриб'юторів, що прагнули повернути російський дубляж в Україні й скасувати обов'язковий український дубляж для українського кінопрокату^[19].

Розслідування

Справа «одеського аеропорту»

11 жовтня 2023 року Костусєва оголосили в розшук у рамках справи № 52023000000000172 щодо заволодіння майном аеропорту Одеси^[20][21]. За даними слідства, 2011 року два відомі одеські бізнесмени організували схему заволодіння майном аеропорту. Для цього зареєстрували ТОВ, яке мало заснувати спільне товариство з Одеською міською радою, з розподілом часток 75 % і 25 % відповідно.

Метою було отримати у власність майновий комплекс аеропорту вартістю 118 млн грн. Згоду депутатів міськради забезпечив тодішній одеський міський голова Костусєв, розповівши про нібито плани співзасновника інвестувати в розвиток аеропорту. Крім того, він вчинив службове підроблення, яке надавало підконтрольній фірмі право утворювати спільне з міськрадою товариство без проведення конкурсу^[22][23].

11 грудня 2023 року, за повідомленням видання Думська, Вищий антикорупційний суд України заочно обрав запобіжний захід Олексію Костусєву, який підозрюється в участі у схемі з незаконного заволодіння аеропортом «Одеса». У САП повідомили, що суд заочно ухвалив ув'язнити Костусєва до СІЗО. Усім учасникам злочинної групи повідомили про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України (Привласнення майна в особливо великих розмірах). Крім того, двох бізнесменів також підозрюють у створенні злочинної групи за ч. 3 ст. 27 КК України, а колишнього міського голову міста Одеси Костусєва — за ч. 2 ст. 366 КК України (Службове підроблення)^[24].

Відзнаки

• Державний службовець 1-го рангу (вересень 2001)^[25].
• Заслужений економіст України (листопад 2002)^[26].
• Орден «За заслуги» ІІІ (січень 2001)^[27], II ст. (травень 2004)^[28].
• Почесна грамота КМ України (червень 2004)^[29].
• Орден Св. Рівноапостольного великого князя Володимира III (04.2001), II ст. (06.2006).