Олексій (Лавров-Платонов)

Архієпископ Олексій (рос. Архиепископ Алексий; 2 вересня 1829 — 22 листопада 1890) — церковний діяч часів Російської імперії, 5-й єпископ Можайський у 1878—1883 роках, 20-й єпископ Димитровський у 1883—1885 роках, 3-й архієпископ Таврійський у 1885 році, 4-й архієпископ Литовський і Віленський у 1885—1890 роках.

Олексій
Народився	21 серпня (2 вересня) 1829  Пошехонський повіт, Ярославська губернія, Російська імперія
Помер	10 (22) листопада 1890[1][2] (61 рік) або 9 (21) листопада 1890[3] (61 рік)  Вільнюс, Російська імперія
Поховання	Храм Святого Духа
Діяльність	богослов
Alma mater	Московська духовна академія
Науковий ступінь	магістр богослов'яd
Конфесія	православ'я

Життєпис

Походив зі священницького роду Лаврових. Син Федора Лаврова, священника села Семенівського Пошехонського повіту Ярославської губернії. Народився 1829 року в Семеновському, отримавши ім'я Олександр. 1844 року закінчив Пошехонське повітове духовне училище, 1850 року — Ярославську духовну семінарію і вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у червні 1854 році першим магістром XIX курсу з приєднанням додаткового прізвища — Платонов. Як кращий і обдарований студент, він був залишений при академії бакалавром церковної словесності до грудня 1863 року і церковного законознавства до 1864 року.

31 серпня 1855 року здобув ступінь магістра за твір під назвою: «Обіцяння та пророцтва про Христа в п'ятикнижжі Мойсеєвому». У 1862—1870 роках викладав грецьку мову у вищому відділенні Московської духовної академії. 10 лютого 1864 року призначено екстраординарним професором по кафедрі грецької мови та бібліотекар Академії. Постійно відрізнявся особливим смиренням, лагідністю і релігійністю, внаслідок чого прагнув прийняти священний сан, але різні обставини все не дозволяли виконувати цей намір. 1870 року перейшов на кафедру церковного законознавства.

У 1870—1873 роках брав участь у комісії з перетворення судової частини з духовного відомства. З'явившись від комісії представником і захисником єпископського суду, він тоді ж надрукував з цього питання кілька наукових досліджень, з яких чільне місце посідає: «Можлива реформа церковного суду».

У 1877 році овдовів (ще раніше в десятирічному віці померла його єдина дочка) і 9 січня 1878 прийняв чернецтво під ім'ям Алексій. 17 березня того ж року зведений у сан архімандрита та визначений настоятелем Савина-Сторожевського монастиря. 30 квітня 1878 року хіротонизовано на єпископа Можайського, другого вікарія Московської митрополії, 22 січня 1883 — єпископ Дмитровський, перший вікарій Московської єпархії.

9 березня 1885 року отримав посаду архієпископа Таврійського, але ще до того, як виїхати в свою єпархію, отримав 11 травня призначений єпископом Литовським та Віленським, священноархімандритом Свято-Духова Віленського монастиря. 20 березня 1886 року зведений до сану архієпископа, призначений священноархімандритом Саввино-Сторожевського монастиря.

У червні 1889 року організував урочистості з нагоди 50-річчя приєднання до Московського патріархату білоруських і литовських уніатів. Раптово помер від інфаркту 10 листопада 1890 року у Вільно, поховано у Свято-Духовому монастирі в печерній церкві, біля лівого боку печери.

Творчість

Набув загальної популярності своєю вченістю та глибоким знанням канонічного права. Його праці завжди відрізнялися глибокою обґрунтованістю, суворістю погляду щодо православ'я та імперськості, у Московській духовній академії вважався стовпом ортодоксалізму.