Олялін Микола Володимирович

Мико́ла Володи́мирович Оля́лін (рос. Николай Владимирович Олялин; 22 травня 1941, Опіхаліно, Вологодський район, Вологодська область, РРФСР, СРСР — 17 листопада 2009, Київ, Україна) — радянський і український кіноактор, кінорежисер і сценарист. Член НСКінУ (1971). Народний артист УРСР (1979). Кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (21.05.2001).

Микола Володимирович Олялін
рос. Николай Владимирович Олялин
Зображення
Народився	22 травня 1941(1941-05-22)[1][2][3]  Опіхаліноd, Вологодська область, СРСР
Помер	17 листопада 2009(2009-11-17)[4][1][…] (68 років)  Київ, Україна[1]  інфаркт міокарда
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР  Україна
Діяльність	актор, кінорежисер, сценарист
Alma mater	Російський державний інститут сценічних мистецтв
Заклад	Красноярський театр юного глядачаd і Кіностудія ім. О. Довженка
Членство	Спілка кінематографістів України
IMDb	nm0648243
Нагороди та премії
Микола Володимирович Олялін у Вікісховищі

Життєпис

М.В. Олялін у ролі лісника Серафима в перерві між зйомками кінофільму «Злива» поблизу міста Переславля (1974)

Народився в робітничій родині. Закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963). Працював у Красноярському театрі юного глядача.

З 1968 року — актор Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.

Жив у Києві. В останні роки життя тяжко хворів, переніс кілька операцій на серці, зокрема аортокоронарне шунтування. Помер на 69-му році життя 17 листопада 2009 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.05″ пн. ш. 30°30′6.05″ сх. д.).

Фільмографія

Акторські кіно- і телероботи:

• «Дні льотні» (1965, Болдирєв)
• «Визволення» (1968—1971, Цвєтаєв, «Мосфільм»)
• «Дума про Британку» (1969, Середенко)
• «Назад дороги немає» (1970, Топорков)
• «Біг» (1970, Крапілін, «Мосфільм»)
• «Секундомір» (1970, Сергій Лавров)
• «Мир хатам, війна палацам» (1970, Драгомирецький)
• «Відвага» (1971, Клименко)
• «Джентльмени удачі» (1971, Верченко, полковник міліції)
• «Іду до тебе…» (1971, Сергій Мержинський)
• «Хороший хлопець» (1971, Віктор Логінов)
• «Довга дорога в короткий день» (1972, Максим Нерчин)
• «Нічний мотоцикліст» (1972, Павло Старина)
• «Витоки» (1973, Юрій Крупнов, син Дениса (парторг заводу)
• «Океан» (1973, Платонов)
• «Гнів» (1974, Анрі Барбюс)
• «Злива» (1974, Серафим)
• «Зникла експедиція» (1975, золотошукач Силантій)
• «Золота річка» (1976, Силантій)
• «Острів юності» (1976, колгоспник (немає в титрах)
• «Шалене золото» (1976, Берт Сімпсон)
• «Борг» (1977, Селіванов, комісар)
• «Поєдинок в тайзі» (1977, Андрій Лукич)
• «Бачу ціль» (1978, Микола Клоков)
• «Пробивна людина» (1979, начальник управління)
• «Синдикат-2» (1980, Сергій Павловський)
• «Дивна відпустка» (1980, Павло Іванович Алексєєв, виконроб)
• «Балада про пісню» (1981, поет)
• «Росія молода» (1981—1982, Молчан Пашка (1-ша — 6-та, 8-ма — 9-та серії)
• «Білий шаман» (1982, Степан Чугунов)
• «Легенда про княгиню Ольгу» (1983, Віщий Олег)
• «Спекотне літо в Кабулі» (1983, Мельников)
• «Йшов четвертий рік війни...» (1983, полковник)
• «Найкраща дорога нашого життя» (1984, Фролов (Андрійович, начальник мехколони)
• «Дві версії одного зіткнення» (1984, Лосєв)
• «Приходь вільним» (1984, Лозованов)
• «Береги в тумані...» (1985, барон Врангель)
• «В одне єдине життя» (1986, Роман Зоренко)
• «Чорнобиль — Хроніка важких тижнів» (1986, док. фільм; читає закадровий текст)
• «Поранені камені» (1987, Рябцев, полковник)
• «Ваш спеціальний кореспондент» (1987, Андрій Георгійович Регеліє, заступник редактора)
• «Вірними залишимося» (1988, комбриг Важенін)
• «На допомогу, братці!» (1988, воєвода)
• «Биндюжник і король» (1989, Іван П'ятирубель, коваль)
• «Не відстріляна музика» (1989, Вадим Нечаєв)
• «Тепла мозаїка ретро і ледь-ледь» (1990, Микола)
• «Воля» (1992, Україна, не було завершено)
• «Аз воздам» (1993, батько Казимира)
• «Трагедія століття» (1993—1994, Цвєтаєв)
• «В'язниця» (1994)
• «Біг від смерті» (1997, генерал-майор міліції Романов (роль озвучив інший актор)
• «Околиця» (1998, Колька Полуянов)
• «Князь Юрій Довгорукий» (1998, князь Святослав. Приз «Золотий Витязь», 1999)
• «Ледарі» (2002, т/с; Лазарєв)
• «ГАЗ — російські машини» (2002, док. фільм; старий на 21-й «ГАЗ Волга|Волзі»)
• «Тоталізатор» (2003)
• «Нічна Варта» (2004, Інквізитор Максим)
• «Денна Варта» (2005, Інквізитор Максим)
• Запороги (2006, російський воєвода-князь Ромадановський)
• «Єсенін» (2005, т/с; Самохін, колишній співробітник ГПУ)
• «Полювання на ізюбря» (2005, т/с; батько Ізвольського)
• «Бумер. Фільм другий» (2005, дід Ілля)
• «Ведмеже полювання» (2007, Сан Санич)
• «Ленінград» (2007, т/с; Гревицький)
• «Презумпція вини» (2007, батько Ольги)

Режисер-постановник

• «Не відстріляна музика» (1989)
• «Тепла мозаїка ретро і ледь-ледь» (1990)
• «Воля» (1992)

Сценарист:

• «Не відстріляна музика» (1989)
• «Тепла мозаїка ретро і ледь-ледь» (1990)

Нагороди та премії

Могила Миколи Оляліна на Байковому кладовищі

• Лауреат Республіканської премії ЛКСМУ імені Миколи Островського (1972)
• Заслужений артист УРСР (1973)
• Народний артист УРСР (1979)
• Спеціальний приз кінофестивалю «Стожари»: «Актору України за вагомий внесок в кіномистецтво» (1997)
• Кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня — за визначні заслуги перед Українською державою в галузі кіномистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність^[5]
• У вересні 2008 року Миколі Оляліну розпорядженням Президента України Віктора Ющенко було призначено державну стипендію як видатному діячу культури і мистецтва^[6].