Олійник Ганна Петрівна

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Олійник.

Ганна Петрівна Олі́йник (2 липня 1924, Великий Острожок — 25 квітня 2022) — українська художниця; член Спілки радянських художників України з 1977 року.

Олійник Ганна Петрівна
Народження	2 липня 1924(1924-07-02)  Великий Острожок, Хмільницький район, Україна
Смерть	25 квітня 2022(2022-04-25) (97 років)
Країна	СРСР  Україна
Жанр	натюрморт і пейзаж
Діяльність	художниця
Член	Спілка радянських художників України
Роботи в колекції	Будинок-музей Чехова в Ялті, Ялтинський історико-літературний музей, Воронцовський палац, Лівадійський палац, Художній музей імені Куїнджі, Севастопольський художній музей імені Михайла Крошицького, Національний художній музей України, Будинок-музей Максиміліана Волошина, Музей Марини і Анастасії Цвєтаєвих і Літературно-художній музей (Старий Крим)
Нагороди

Життєпис

Народилася 2 липня 1924 року с селі Великому Острожку (нині Хмільницький район Вінницької області, Україна)^[1]. З 1930 року мешкала у Запоріжжі, де у 1941 році закінчила середню школу та студію образотворчого мистецтва^[2].

З 1941 по 1944 рік проживала на станції Попова. У 1944 році за направленням міського комітету комсомолу вперше відвідала Крим, де познайомилася з майбутнім чоловіком. У зв'язку із заміжжям переїхала до Алупки, де почала професійно займатися живописом, брала уроки у художника Віктора Фербера, який у 1948 році запросив її працювати в «творчі майстерні» Ялти. З 1950 року працювала в майстернях «Товариства художників Ялти»^[3].

З 1968 року відвідувала всесоюзні і зарубіжні пленери у Седневі, Чернігові, Паланзі, Пловдиві, Дубровнику. Понад 50 років пропрацювала у Ялтинській організації Спілки художників України^[1].

Мешкала в Ялті в будинку на вулиці Єкатеринській, № 10, квартира № 11^[4]. Померла 25 квітня 2022 року^[2].

Творчість

Працювала у галузі станкового живопису, майстер натюрморту і пейзажу. Серед робіт:

• «Жасмин» (1970);
• «Натюрморт з геранню» (1976);
• «Бузок» (1977);
• «Польові квіти» (1978);
• «Квітень» (1979);
• «Гурзуф» (1992);
• «Троянди» (2000);
• «Осінь» (2020);
• «Перший сніг» (2020).

Брала участь у міських, обласних, республіканських, всесоюзних і закордонних виставках з 1960-х років. Роботи знаходяться:

• у музеях: Українського мистецтва у місті Ніагара-Фолс в Канаді, Будинку-музеї Антона Чехова в Ялті, Ялтинському історико-літературному музеї, Воронцовському палаці в Алупці, Лівадійському палаці, Художньому музеї імені Куїнджі в Маріуполі, Севастопольському художньому музеї, Національному художньому музеї України у Києві, Фонді сучасного мистецтва «Europa City» у Вільнюсі, Будинку-музеї Максиміліана Волошина в Коктебелі, Музеї Марини і Анастасії Цвєтаєвих у Феодосії, Літературно-художньому музеї у Старому Криму;
• приватних збірках в Україні, Росії, Казахстані, Литві, Польщі, Німеччині, Англії, Франції, Швеції, Норвегії, Ізраїлі, Японії, Сполучених Штатах Америки, Чехії, Словаччині, країнах колишньої Югославії^[1].

Відзнаки

• Медаль Архипа Куїнжі (1973);
• Медаль «Ветеран праці» (1980)^[3];
• Заслужений художник Автономної Республіки Крим з 2004 року;
• Лауреат конкурсу «Громадське визнання Ялти» (2005)^[1];
• Лауреат премії імені Антона Чехова (2008)^[1];
• Срібна медаль «За майстерність» Міжнародного фонду «Культурне надбання» (Санкт-Петербург, 2010)^[1];
• Почесний громадянин Ялти (2017)^[3].