Онуфрій Криницький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Криницький.

Онуфрій Криницький (12 червня 1791, Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща — 8 квітня 1867, Жовтанці) — український церковний і громадський діяч полонофільського спрямування, греко-католицький священник, професор, педагог, доктор богослов'я, декан і ректор Львівського університету (в 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859 роках). Активіст Руського собору. Капелан «Руського батальйону гірських стрільців» (1849).

о. Онуфрій Криницький
Криницький Онуфрій Андрійович
Портрет Онуфрія Криницького авторства Алоїзія Рейхана, 1850-ті рр.
Основні відомості
Народження	12 червня 1791(1791-06-12) с. Криве, нині Горлицький повіт Малопольське воєводство Польща
Країна:	Австрійська імперія
Альма-матер:	Віденський університет
Заклад:	Львівський університет
Конфесія:	УГКЦ
Смерть:	8 квітня 1867(1867-04-08) (75 років)
с. Жовтанці, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область Україна
Праці й досягнення
Рід діяльності:	священик
Основні інтереси:	церковна історія, біблістика, східні мови
Звання:	професор
Ступінь:	доктор богослов'я
Титул:	Ректор Львівського університету (1833—1834, 1855—1856, 1858—1859)
Нагороди:	Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Онуфрій Криницький у Вікісховищі

Життєпис

Освіта

Народився в сім'ї греко-католицького священника пароха в с. Криве^[1] (пол. Krzywa) о. Андрія Криницького. Мав рідного брата Петра, який пізніше був священиком у с. Жовтанці. Навчався в Кошицях і Львівському університеті, який тимчасово з причини наполеонівських воєн був перетворений на ліцей. У 1811 до 1815 роках навчався у греко-католицькій семінарії-конвікті у Відні (тоді т. зв. нім. Das Kaiserliche und königliche Stadtkonvikt) і у Віденському університеті здобув ступінь доктора богослов'я (11 грудня 1815)^[2].

Педагогічна діяльність

Наступного року став префектом Львівської греко-католицької духовної семінарії, а ще через рік суплентом (помічником) професора церковної історії у Львівському університеті і катехитом реальної школи. У 1819 році, отримавши посаду звичайного професора, розпочав довголітню (до 1861 року) викладацьку кар'єру^[3]. Церковну історію спочатку викладав за працею Маттіаса Даннемаєра «Introductio in historiam Ecclesiae christianae universam, usibus academicis accomodata» (1778), яку в 1834 році міністерство відмінило, і запропонувало натомість новіший підручник Антона Кляйна «Historia Ecclesiae Chriatianae a nativitate Salvatoris» (1828)^[4]. Від 1821 до 1826 був заступником професора біблійних мов, а від 1834 до 1839 року був професором біблійних студій для слабших студентів греко-католицької семінарії. У 1831 році отримав титул почесного крилошанина Перемишльської греко-католицької капітули^[5].

Шістнадцять разів о. Онуфрій Криницький очолював богословський факультет Львівського університету^[6]. Тричі академічний сенат університету обирав його на посаду ректора: 1833—1834, 1855—1856, 1858—1859. Ще в 1822 році митрополит Михайло Левицький хотів зробити його ректором семінарії, але Криницький вирішив залишитись професором. У 1847 році за підтримки графа Штадіона отримав посаду цензора книг бібліотеки Оссолінських^[5].

Політична діяльність

Портрет Онуфрія Криницького авторства Івана Вендзиловича, 1837 рік

Як ректор університету, Криницький брав участь у засіданнях Галицького станового сейму, зокрема у 1833 році з його поручення і підтримки розглядалося там питання створення медичного факультету у Львівському університеті:

...Оскільки не лише в часі холери виявлено брак лікарів, але й у звичайному стані здоров'я багато околиць не мають лікарської опіки, просимо Вашу Цісарсько-Королівську Величність відкрити медичний факультет у Львівському університеті, або якщо це не можливо, то збільшити для галицької молоді кількість стипендій на медичному факультеті Віденського університету...[7]

У період «Весни народів» о. Криницький був членом польської Центральної національної ради та членом польської депутації Національного комітету з програмою національного руху Галичини, оформленої у вигляді адреси імператору Францу Йосифу I. Серед вимог цієї програми були скасування панщини і ліквідація кріпацтва, автономія Галичини та введення польської мови в школах і державній адміністрації, видалення іноземних чиновників, проголошення демократичних свобод, введення рівності громадян перед законом і реорганізація провінційного сейму. Брав участь в підготовці другої петиції імператору від 6 травня 1848 року^[8].

Отець-доктор Онуфрій Криницький був одним із перших українських військових капеланів. У 1849 році він здійснював духовну опіку над збройним формуванням, так званим, «Руським батальйоном гірських стрільців», створеним у березні того ж року з метою оборони південних кордонів Галичини від нападів угорських повстанців Лайоша Кошута^[9].

Останні роки

Після виходу на пенсію (1861), проживав у с. Жовтанці, де раніше його брат Петро Криницький (1802—1854)^[10] мав парафію, і допомагав місцевому парохові в душпастирській праці^[11]. Помер у Жовтанцях^[12][13] 8 квітня (за іншою версією 1 квітня^[14]) 1867 року^[10]. Похоронив 10 квітня 1867 р. о. Антін Юзичинський, доктор богослов'я, Опікун катедрального собору у Перемишлі (Custos Ecclesia Cathedralis Premisliensis) (29.02.1815 — 25.10.1886) уродженець с. Колоденці, про що є запис у копії метричної книги, яку зберігають у ЦДІАЛ України.

Нагороди

• Лицарський хрест ордена Франца Йосифа (1860)^[15].