Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Операція «Вігвам»
підводне випробування ядерної бомби «Бетті» З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Операція «Вігвам» (англ. Operation Wigwam[3]) — операція, яка передбачала одиничне випробування ядерної бомби «Бетті» марки Mark 90. Воно було проведено 14 травня 1955 року, між операцією «Teapot» («Чайник») та «Проєктом 56», в районі близько 800 км на південний захід від Сан-Дієго, Каліфорнія. Для виконання вибуху і його дослідження було залучено близько 6800 осіб персоналу на борту 30-х суден. Метою операції «Вігвам» була необхідність визначити вразливість підводних човнів до глибоководних ядерних вибухів та оцінити доцільність використання такої зброї у бойовій ситуації[4]. Командир оперативної групи, адмірал Джон Сільвестр[en], взяв участь в операції на флагмані USS Маунт Мак-Кінлі[en]. Операція «Вігвам» була першим атомним глибоководним випробуванням в океані, і залишається єдиним ядерним випробуванням, яке було здійснено у воді глибше 300 м[5][6].
.svg){kind=link}
Remove ads
Детонаційний макет і тест
Випробувальний пристрій було підвішено на глибині 610 м кабелем, приєднаним до баржі. 9,7 кілометрова буксирна лінія з'єднала 205-футовий буксир класу «Cherokee», USS Tawasa[en], з «розстрільною» баржею. До буксирних ліній інших буксирів були прикріплені три мініатюрні безпілотні підводні човни під назвою «Squaws», кожна з яких укомплектована камерами та телеметричними інструментами.
Час детонації становив 13:00 годин за місцевим тихоокеанським часом (полудень за тихоокеанським стандартним часом) 14 травня 1955 року[4].
Обладнання, призначене для прямого вимірювання підводного міхура, що утворився при вибуху, на момент детонації не працювало, але на основі інших вимірювань максимальний радіус міхура обчислювався в 115 м, а період його пульсації становив приблизно 2,83 секунди. (Див. Звіт наукового директора)[7]
Див. також таблицю у списку випробувань ядерної зброї США[en].
Remove ads
Підводний звук
Підводний звук від вибуху «Вігвам» був зафіксований, встановленими на дні океану гідрофонами у пунктах Пойнт-Сур (36°18′15.1″ пн. ш. 121°53′18.1″ зх. д.) і Пойнт-Арена (38°54′32″ пн. ш. 123°41′35″ зх. д.), що в прибережних водах штату Каліфорнія та у бухті Канеохе (21°27′35″ пн. ш. 157°48′15″ зх. д.) острова Оаху, Гаваї[5]. Звук, що утворився від вибухового випробування, починався як інтенсивна ударна хвиля. По мірі того, як звук відходив від пункту випробування, він відбивався від топографічних об'єктів, таких як острови та приморські райони, розташовані в басейні Північного та Південного Тихого океану. Потім відбитий звук був записаний у бухті острова Канеохе та Пойнт-Сур як багато годинний код[6]. Частина акустичної енергії пройшла відстань у понад 20 000 км. Звукові сигнали забезпечили одне з ранніх вимірювань підводного затухання звуку на низьких частотах.
Remove ads
Детонації
Характеристики ядерного підводного вибуху «Вігвам» Сполучених Штатів Америки, приведені нижче:
Див. також
- Список випробувань ядерної зброї США[en]
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads