Організація Договору Південно-Східної Азії

|alt= |image_border=

Організація Договору Південно-Східної Азії
Прапор СЕАТО
Країни-члени СЕАТО
Абревіатура	СЕАТО (англ. SEATO)
Тип	міжурядовий воєнний союз
Засновано	8 вересня 1954
Розпущено	30 червня 1977
Країна	Таїланд
Штаб-квартира	Бангкок, Таїланд
Місце діяльності	Південно-Східна Азія
Членство	8 держав  Австралія  Нова Зеландія  Пакистан (включаючи Східний Пакистан, сьогодні Бангладеш) Філіппіни  Таїланд Франція  Велика Британія США Не члени, перебувають під захистом СЕАТО 3 держави Камбоджа[en] (до 1956)  Кхмерська Республіка (1970–1975)  Південний В'єтнам  Королівство Лаос
Офіційні мови	6 мов англійська урду тайська філіппінська іспанська французька
Бюджет	Разом: US$1.236 трильйона
Вебсайт: seato.int
Організація Договору Південно-Східної Азії у Вікісховищі

Лідери країн-членів та партнерів СЕАТО на тлі будівлі філіппінського конгресу та прапорів учасників блоку, Маніла, 24 жовтня 1966; на фото ліворуч направо: прем'єр-міністр Республіки В'єтнам Нгуен Као Кі, прем'єр-міністр Австралійського Союзу Гарольд Холт, президент Республіки Корея Пак Чон Хі, президент Республіки Філіппіни Фердинанд Маркос, прем'єр-міністр Нової Зеландії Кіт Холіок, президент Республіки В'єтнам Нгуен Ван Тхиеу, прем'єр-міністр Королівства Таїланд Тхань Кіттікакхорн, президент США Ліндон Джонсон

Конференція СЕАТО в Манілі.

Австралійський (SP-2H «Нептун»), американський (P-5B «Мерлін») і новозеландський (Short Sunderland MR.5) літаки морського патрулювання на навчаннях СЕАТО, в Манільській затоці, 1963

Есмінець США «Франк Еванс» після зіткнення з австралійським легким авіаносцем «Мельбурн» під час навчань СЕАТО «Морський дух» у Південно-Китайському морі 3 червня 1969; внаслідок трагедії загинуло 74 члени екіпажу корабля США

СЕАТО (англ. SEATO, фр. OTASE), Організація Договору Південно-Східної Азії (англ. South-East Asia Treaty Organization, фр. Organisation du Traité de l'Asie du Sud-Est, тай. องค์การสนธิสัญญาป้องกันภูมิภาคเอเชียตะวันออกเฉียงใต้, бенг. সিয়াটো, в'єт. Tổ chức Hiệp ước Đông Nam Á), або Манільський пакт (англ. Manila Pact) — військово-політичний блок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що існував з 1955 по 1977 року.

Головним чином створений для блокування подальших комуністичних захоплень у Південно-Східній Азії, SEATO зазвичай вважається невдалим, оскільки внутрішні конфлікти та суперечки перешкоджали загальному використанню військ SEATO; однак культурні та освітні програми, що фінансуються SEATO, залишили тривалий вплив у Південно-Східній Азії. SEATO було розпущено 30 червня 1977 після того, як багато членів втратили інтерес і вийшли.

Укладення Манільського пакту

Договір колективного захисту Південно-Східної Азії (Договір Південно-Східної Азії, англ. Southeast Asia Collective Defense Treaty), або Манільський договір (Манільський пакт) про створення організації СЕАТО підписаний 8 вересня 1954. 2 грудня 1954 ратифікаційну грамоту вніс Таїланд. 1 лютого 1955 його ратифікував Сенат США, а 4 лютого підписав Президент США. У підсумку, 19 лютого 1955 ратифікаційні грамоти внесли всі інші країни, які підписали документ, проте офіційно організація СЕАТО з'явилася в 1956.

Символіка СЕАТО

У 1959 у СЕАТО з'явилися свої прапор та емблема.

Девіз СЕАТО: єдність, мир, прогрес (англ. Unity, Peace, Progress).

Склад СЕАТО

Літаки Sabre австралійської ескадрильї No. 79 на базі Королівських ВПС Тайланду Убон^[en] у Таїланді, розгорнута в рамках зобов’язань Австралії щодо SEATO

В СЕАТО входили:

•  Австралія
•  Велика Британія
•  Нова Зеландія
•  Пакистан (до 1973)
• США
•  Таїланд
• Філіппіни
• Франція (до 1974).

Партнерами СЕАТО по діалогу були:

•  Південна Корея (відправляла війська до В'єтнаму),
•  Південний В'єтнам (на момент підписання договору входив у Французький Союз разом з Камбоджею, у 1975 Республіка В'єтнам припинила своє існування).

Бюджет

Середній розмір внесків до цивільного та військового бюджетів між 1958 і 1973^[1]:

• Сполучені Штати: 24%
• Сполучене Королівство: 16%
• Франція: 13.5%
• Австралія: 13.5%
• Пакистан: 8%
• Філіппіни: 8%
• Таїланд: 8%
• Нова Зеландія: 8%

Генеральні секретарі

Генеральні секретарі СЕАТО:

Ім'я	Країна	Від	До
Пот Сарасін[en]	Таїланд	5 вересня 1957	22 вересня 1958
Вільям Ворт[en] (в.о.)	Австралія	22 вересня 1957	10 січня 1958
Пот Сарасін[en]	Таїланд	10 січня 1958	13 грудня 1963
Вільям Ворт[en] (в.о.)	Австралія	13 грудня 1963	19 лютого 1964
Контхі Суфамонгкхон[de]	Таїланд	19 лютого 1964	1 липня 1965
Хесус М. Варґас[en]	Філіппіни	1 липня 1965	5 вересня 1972
Сунтхорн Хонгладаром[th; de]	Таїланд	5 вересня 1972	30 червня 1977

Початок діяльності блоку

Блок підтримав втручання США в війну у В'єтнамі, але вже незабаром після початку активного втручання (1965) в організації стали виявлятися ознаки кризи, пов'язаної із загостренням протиріч між її учасниками, а пізніше почався процесом ослаблення міжнародної напруженості.

З моменту підписання договору зацікавленість Франції постійно зменшувалася — з 1965 перестала брати участь у сесіях Ради, потім відмовилася від участі у військовій діяльності СЕАТО, а в 1973 заявила про припинення з 30 червня 1974 фінансової участі в організації, таким чином остаточно покинувши лави її членів.

Зацікавленість у членстві Великої Британії в СЕАТО була більшою, однак стала знижуватися після надання незалежності Малайї в 1957, створення в 1963 з Малайї, Сінгапуру, Сабаху (Північного Борнео) та Сараваку Федерації Малайзії, але, особливо, після індонезійсько-малайзійського конфлікту 1963—1966.

Культурні ефекти

Поштова марка США 1960 із зображенням емблеми та девізу СЕАТО

Окрім спільної військової підготовки, країни-учасниці SEATO працювали над покращенням спільних соціально-економічних питань^[2]. Така діяльність контролювалася Комітетом інформації, культури, освіти та трудової діяльності СЕАТО і стала одним із найбільших успіхів СЕАТО.^[2]

Критика та розпуск СЕАТО

Хоча державний секретар Джон Фостер Даллес вважав SEATO важливим елементом зовнішньої політики США в Азії, історики вважають Манільський пакт провалом, і цей пакт рідко згадується в підручниках з історії^[3].

На початку 1970-х постало питання про розпуск організації. Пакистан вийшов у 1973 після того, як Східний Пакистан відокремився і став Бангладеш 16 грудня 1971^[4]. Південний В'єтнам зазнав поразки у війні та був анексований Північним В'єтнамом, а Франція припинила фінансову підтримку в 1975^[5], і рада SEATO погодилася на поступове припинення діяльності організації^[6]. Після останнього навчання 20 лютого 1976 організація була офіційно розпущена 30 червня 1977 під час адміністрації Картера^[5]. Незважаючи на розпуск СЕАТО, його основний договір про колективну оборону залишається в силі^[7].