Орлов Павло Павлович

Павло Павлович Орло́в (27 листопада 1924, Київ — 16 липня 1976, Київ) — український радянський графік і педагог; член Спілки радянських художників України з 1970 року^[1]. Заслужений працівник культури УРСР з 1970 року.

Орлов Павло Павлович
Народження	27 листопада 1924(1924-11-27)  Київ, Українська СРР, СРСР
Смерть	16 липня 1976(1976-07-16) (51 рік)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Навчання	Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1953)
Діяльність	графік, педагог
Працівник	Київський державний художній ліцей ім. Т. Г. Шевченка
Член	Спілка радянських художників України
Партія	КПРС
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Орлов.

Біографія

Народився 27 листопада 1924 року в місті Києві (нині Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденами Червоної Зірки (2 березня 1944), Вітчизняної війни I ступеня (6 серпня 1944), медаллю «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)^[2].

Упродовж 1947—1953 років навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Член ВКП(б) з 1952 року. У другій половині 1950-х років очолював Київську художню середню школу імені Тараса Шевченка. Жив у Києві в будинку на вулиці Червоноармійській, № 45, квартира № 20^[1]. Помер у Києві 16 липня 1976 року.

Творчість

Працював у галузях станкової графіки та плаката. Серед робіт:

ліногравюри

• «…Скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві…» (1961);
• «Не вмирає душа наша, не вмирає воля» (1964);

плакати

• «Люди, я любив вас! Будьте пильні!» (1963);
• серія «Лицарі революції»:
  • «Павло Юхимович Дибенко» (1969);
  • «Михайло Васильович Фрунзе» (1970);
• кіноплакати.