Освальдо Дортікос Торрадо

Це іберійські ім'я та прізвище. Перше (батькове) прізвище цієї особи Дортікос, а друге (материне) прізвище Торрадо.

Освальдо Дортікос Торрадо (ісп. Osvaldo Dorticos Torrado; 17 квітня 1919 — 23 червня 1983) — кубинський політичний і державний діяч, чотирнадцятий Президент Куби, член Державної ради Куби (1976), член Секретаріату Національного керівництва Єдиної партії соціалістичної революції Куби (1962), член ЦК Комуністичної партії Куби. Почесний доктор юридичних наук МДУ.

Освальдо Дортікос Торрадо ісп. Osvaldo Dorticós Torrado
Прапор 14-й Президент Куби
18 липня 1959 — 2 грудня 1976
Прем'єр-міністр:	Фідель Кастро
Попередник:	Мануель Уррутіа Льєо
Наступник:	посаду президента скасовано Голова Державної Ради Фідель Кастро
Народження:	17 квітня 1919(1919-04-17)[1][2]  Сьєнфуегос, Санта-Клара, Куба[1]
Смерть:	23 червня 1983(1983-06-23)[2][3][4] (64 роки)  Гавана, Куба
Причина смерті:	вогнепальна рана
Поховання:	Сьєнфуегос
Країна:	Куба
Освіта:	Гаванський університет
Партія:	Комуністична партія Куби і Народно-соціалистича партіяd
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Освальдо Дортікос поряд з Фіделем Кастро та Че Геварою, під час маршу 5 березня 1960 року в Гавані

Народився 17 квітня 1919 року в заможній родині у місті Сьєнфуегос. Навчався в єзуїтській школі рідного міста. Політичну діяльність розпочав у 16-річному віці в лівому студентському русі, потім перебував у лавах Народно-соціалістичної партії.

Освальдо Дортікос з Фіделем Кастро та Че Геварою в аеропорту Гавани. 14 березня 1965 року

Деякий час Дортікос працював викладачем, потім вивчав право та філософію у Гаванському університеті. Вищу освіту здобув 1941 року. У 1950-их роках мав власну юридичну практику у Сьєнфуегосі.

За часів боротьби проти диктатури Фульхенсіо Батисти вступив до Революційного руху. У 1948 року вступив до лав Комуністичної партії Куби.

Був координатором «Руху 26 липня» у своєму рідному місті під час повстання 5 вересня 1957 року. Наприкінці 1958 року його заарештували та заслали з країни, перебував у вигнанні у Мексиці.

Після перемоги Кубинської революції 1959 року очолив міністерство у справах революційної законності. Від 18 липня 1959 до 2 грудня 1976 року обіймав посаду президента Республіки Куба. Від березня 1962 — член Секретаріату Національного керівництва Єдиної партії соціалістичної революції Куби. Від грудня 1976 — член Державної ради Куби.

Покінчив життя самогубством (застрелився), не перенісши смерті дружини^[5][6]. Був похований у Гавані на цвинтарі Колон.

Особисте життя

Був одружений з Марією де ла Карідад Моліною-і-Суарес дель Вільяр. Вона померла 1982 року^[7].