Остання людина (фільм)

«Остання людина»^[2] (нім. Der letzte Mann, в радянському прокаті «Людина і ліврея») — німий фільм у жанрі камершпіле, знятий у 1924 році Фрідріхом Вільгельмом Мурнау. В головній ролі знявся Еміль Яннінгс.

Остання людина
Der Letzte Mann
Жанр	драма
Режисер	Фрідріх Вільгельм Мурнау
Продюсер	Еріх Поммер
Сценарист	Карл Майєр
У головних ролях	Еміль Яннінгс Малі Дельшафт Макс Хіллер
Оператор	Карл Фройнд
Композитор	Джузеппе Бечче Вернер Шмідт-Бьольке
Художник	Едгар Георг Ульмер
Кінокомпанія	UFA
Дистриб'ютор	UFA
Тривалість	90/101 хв.[1]
Мова	німецька
Країна	Веймарська республіка
Рік	1924
Дата виходу	5 січня 1925
IMDb	ID 0015064
Остання людина у Вікісховищі

Див. також: Остання людина

Операторська робота Карла Фройнда насичена експериментальними прийомами, багато з яких були використані вперше (наприклад, зйомки під різними кутами, або камера, що хитається і сповзає донизу, показуючи світ очима п'яного портьє)^[3].

Сюжет

У центрі сюжету — перестарілий портьє висококласного готелю. До його обов'язків входить зустрічати клієнтів, відкривати їм двері, відносити і вивантажувати багаж. Великий, високий і міцний чоловік, він дуже гордиться своєю посадою; красива, ретельно вичищена і вигладжена форма з блискучими мідними ґудзиками вселяє його сусідам пошану і повагу. Але все змінюється, коли через старість його переводять на іншу посаду, що вимагає менших фізичних навантажень: тепер він подаватиме постояльцям рушника у туалеті готелю. Спочатку він не може в це повірити, але принизлива процедура здачі форми, а потім і новий портьє (значно молодший і міцніший) переконують його в тому, що це правда. Переведення на іншу посаду старий сприймає як найбільше нещастя; він намагається умовити менеджера, потім викрасти форму (щоб близькі не дізналися про його приниження), але все марно: рідним, а потім і сусідам стає відомо про це нещастя і в одну мить з шанованої людини він стає посміховиськом. Портьє, будучи не в змозі яким-небудь чином змінити ситуацію, ледве животіє без надії ні на що, окрім швидкої смерті^[4].

Наприкінці фільму Мурнау робить несподіваний хід^[5], і інтертитри повідомляють глядачів: «Тут би і повинна закінчитися ця історія, оскільки в реальному житті нещасного самотнього старого навряд чи чекало би щось інше, окрім смерті. Автор зглянувся над ним і придумав досить маловірогідний епілог». Виявляється, на руках у старого, що прислуговує в туалеті готелю зарозумілим клієнтам, помирає мільйонер, що заповів усі свої гроші останній людині, яку він побачить. На екс-портьє звалюється неочікуване багатство, і він з тріумфом від'їжджає з готелю, кидаючи гроші в натовп.

У ролях

Актор	Роль
Еміль Яннінгс	портье портье
Малі Дельшафт	небога небога
Макс Хіллер	наречений небоги наречений небоги
Емілі Курц	тітонька нареченого тітонька нареченого
Ганс Унтеркірхер	менеджер готелю менеджер готелю
Герман Валлентін	огрядний гість огрядний гість
Олаф Шторм	молодий гість молодий гість
Георг Джон	нічний вахтер нічний вахтер
Карл Шенстрьом

Цікаві факти

• Фільм повністю було знято у павільйоні за 180 робочих днів. Навіть міська вулиця з крамницями, широкими тротуарами і проїжджою частиною була побудована за ескізами художника, що дало змогу оператору фільму Карлу Фройндту експериментувати над зображенням^[3].
• За результатами анкетування Бельгійською сінематекою 117 істориків кіно і кінознавців 26 країн у зв'язку зі Всесвітньою виставкою у Брюсселі (1958), фільм було включено до числа дванадцяти найкращих фільмів «Усіх часів і народів»^[3][6].

Література

• Сборник. Эмиль Яннингс // Звёзды немого кино / В. Головской (составитель). — М. : Искусство, 1968. — С. 198-199.(рос.)
• Мусский И. А. «ПОСЛЕДНИЙ ЧЕЛОВЕК» //  — М. : Вече, 2008. — ISBN ISBN 978-5-9533-2750-3.