Отруєння

Отруєння, отру́я або інтоксика́ція^[1][2] — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому.

Отруєння
Спеціальність	токсикологія
Причини	інтоксикація[d]
Класифікація та зовнішні ресурси
Intoxication у Вікісховищі

У теоретичній медицині відрізняють отруєння від інтоксикації, останній термін має ширше значення.^[3]

З екзогенною інтоксикацією частіше мають справу токсикологи, меншою мірою — інфекціоністи,^[4] загалом у таких випадках вживають термін — отруєння^[3].

Автоінтоксикація — отруєння організму шкідливими речовинами, що утворюються в ньому при нормальній життєдіяльності або при захворюваннях.

Інтоксикаційний синдром — симптомокомплекс змін в організмі та їх клінічних проявів, внаслідок дії токсинів, що знаходяться в організмі. Є одним із проявів певного захворювання^[5].

У клінічній медицині терміни Інтоксикація та Інтоксикаційний синдром вживаються як синоніми.^[4]

Класифікація

За перебігом отруєння виділяють:

• гострі
• хронічні

Гострі отруєння відносяться до захворювань, тривалість яких залежить від своєчасно розпочатої інтенсивної терапевтичної допомоги на догоспітальному етапі лікування.

Хронічні отруєння розвиваються поступово під дією однієї й тієї ж хімічної речовини, яка потрапляє до організму впродовж тривалого часу. Прояву гострого отруєння при хронічному потраплянні отрути до організму сприяють такі явища, як кумуляція, сенсибілізація, звикання та залежність.

Кумуляція — накопичення в організмі хімічної або фармакологічно активної речовини. Скупчуватись може речовина, що повільно виводиться або знешкоджується у організмі.

Сенсибілізація — явище, при якому в організмі виникає підвищена чутливість до повторного вживання хімічної речовини. Часто повторне введення одних й тих же ліків у сенсибілізований організм проявляється алергійними реакціями.

Вигляд теляти, якого в експерименті отруїли Cicuta maculata

За джерелом надходження токсинів, інтоксикацію поділяють на:

• екзогенні
• ендогенні (ендогенний інтоксикаційний синдром^[6][7])
• ендотоксикози^[4]

За походженням, отруєння поділяють на:

• побутові
• професійні
• лікарські
• умисні^[8]

Шляхи проникнення

Виділяють такі шляхи потрапляння токсичної речовини до організму:

1. Пероральний шлях, коли хімічні сполуки починають всмоктуватись вже в ротовій порожнині, потім у шлунку, кишечнику (особливо жиророзчинні сполуки).
2. Парентеральний шлях (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно) — найшвидший спосіб потрапляння токсичної дози лікарських препаратів у кров.
3. Інгаляційний шлях — отруєння газоподібними, пароподібними речовинами у суміші, що вдихається, а також рідкими речовинами у формі аерозолей.
4. Перкутанний шлях, коли отруйні речовини типу шкірно-наривної дії добре проникають через шкіру, всмоктуються та мають загальнорезорбтивну дію.
5. Потрапляння токсичних речовин в різні порожнини організму.

Невідкладна допомога

Основні заходи:

• затримка всмоктування отрути у кров;
• знешкодження токсичної речовини, що всмокталася;
• прискорене виведення токсину з організму (детоксикація);
• симптоматична терапія.

Затримку всмоктування отрути у кров здійснюють в залежності від шляху потрапляння токсичної речовини до організму.

Знешкодження отрути, що всмокталася:

• специфічна та антидотна терапія;
• симптоматична терапія або стимуляція фізіологічних функцій;
• методи прискорення виділення отрути з організму.

Прискорення виведення токсичних речовин.

• Найпростішим методом діурезу (сечовиснаження) є водне навантаження. — Багато пиття, в/в велика кількість ізотонічних розчинів (5 % розчин глюкози, 0,85 % розчин хлорида натрію).
• Діуретичні засоби (фуросемід, тощо) протипоказані при ускладненні отруєння гострою нирковою недостатністю (анурія).
• Прискоренню виведення отрути сприяє посилення моторної діяльності кишечника за допомогою проносних (сольових) засобів та клізм.
• Екстракорпоральна детоксикація — гемодіаліз, перитонеальний діаліз, обмінне переливання крові (операція заміщення крові) у спеціалізованих нефрологічних та токсикологічних відділеннях.

Симптоматична терапія — спрямована на підтримку кровообігу (введення серцевих глікозидів, камфори) та дихання (аналептичні засоби — стимулятори дихання, штучне дихання, киснева терапія).

При необхідності проводять серцево-легеневу реанімацію:

• забезпечують прохідність дихальних шляхів;
• здійснюють штучне дихання;
• відновлюють кровообіг.

Пероральне отруєння

При пероральному отруєнні обов'язкові та мають бути виконані негайно такі заходи:

1. Механічне видалення отрути:
   • промивання шлунка через зонд незалежно від стану хворого та часу, від моменту прийому отрути;
   • засоби, які спричинюють блювання;
   • проносні засоби (сольові);
   • очищення кишечника за допомогою сифонної клізми.
2. Хімічне руйнування та нейтралізація отрути:
   • за допомогою кислоти при отруєнні лугами;
   • за допомогою лугів при отруєнні кислотами;
   • сірководнева вода при отруєнні солями важких металів.
3. Фізико-хімічне зв'язування отрути (адсорбція). — ентеросорбенти (активоване вугілля, препарати кремнію, тощо); тальк, крохмаль, гідроокис алюмінію, трисилікат магнію.

Інгаляційне отруєння

При інгаляційних отруєннях слід:

1. видалити постраждалого з ураженої атмосфери;
2. розпочати гіпервентиляцію легень киснем/чистим повітрям;
3. симптоматичне лікування.

Потрапляння отрути під шкіру

При потраплянні токсичної речовини на шкіру необхідно:

1. змити отруту з поверхні шкіри;
2. знешкодити отруту хімічним шляхом, нейтралізувати кислоти та луги;
3. при ураженні ОР шкірно-наривної дії шкіру додатково обробити розчином хлораміну;
4. симптоматичне лікування.

Див. також

• Метаболіти
• Метаболічні захворювання
• Харчові отруєння
• Ботулізм