Струве Отто Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Струве.

Отто Васильович Струве (нім. Otto Willhelm von Struve, 7 травня 1819(18190507) — 14 квітня 1905) — російський астроном, академік Петербурзької АН (1861—1889). Син Василя Яковича Струве.

Струве Отто Васильович
нім. Otto Wilhelm von Struve
Народився	7 травня 1819(1819-05-07)[1]  Тарту, Ліфляндська губернія, Російська імперія[2]
Помер	14 квітня 1905(1905-04-14)[1][3] (85 років)  Карлсруе, Німецька імперія[2]
Країна	Російська імперія  Німецька імперія
Діяльність	астроном
Галузь	астрономія
Alma mater	Дерптський імператорський університетd і Санкт-Петербурзький державний університет[4]
Знання мов	російська[5] і німецька
Заклад	Пулковська обсерваторія[6]
Членство	Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Прусська академія наук, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук Італії, Баварська академія наук, Національна академія наук США, Corporation Livoniad і Французька академія наук
Рід	Струве
Батько	Струве Василь Якович[7]
Мати	Емілія Валльd
Брати, сестри	Бернард Вільгельм фон Струвеd, Конрад Струвеd і Карл фон Струвеd
Діти	Струве Герман Оттович[8], Струве Людвіг Оттович, Альфред Оттович Струвеd і Емілі Струвеd
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (27 листопада 1873)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

У 1839 закінчив Дерптський університет. У 1836—1838 — понадштатний помічник директора Дерптської обсерваторії. З 1839 — помічник директора, в 1862—1889 — директор Пулковської обсерваторії. Після відходу у відставку виїхав в 1895 до Німеччини. До періоду перебування Струве на посаді директора Пулковської обсерваторії відноситься спорудження в 1885 30-дюймового рефрактора, одного з найбільших у світі.

Основні наукові роботи пов'язані зі спостереженнями на 15-дюймовому рефракторі Пулковської обсерваторії. Відкрив понад 500 подвійних зірок, виміряв паралакс кількох зірок, вів спостереження планет і їхніх супутників, комет і туманностей. Представляють цінність його вимірювання положень зірок у газопилової туманності в сузір'ї Оріона, при цьому він встановив змінність деяких з цих зірок. Незалежно від інших вчених і майже одночасно з ними відкрив темне внутрішнє кільце Сатурна, один із супутників Урана. Для визначення систематичних помилок спостережень за допомогою нитяного мікрометра зробив вимірювання штучних подвійних зірок. У 1841 визначив значення сталої прецесії, загальноприйняте протягом 55 років. Аналізуючи результати спостережень повного сонячного затемнення 1851, зробив правильний висновок про те, що протуберанці належать Сонцю.

Склав два ювілейних видання у зв'язку з 25- і 50-річчям Пулковської обсерваторії, які містили історичний огляд її робіт і опис нових інструментів.

У першому шлюбі з Емілією Дірссен (Emilie Dyrssen, 1823—1868) Отто Васильович Струве мав чотирьох синів і двох дочок, а у другому шлюбі з Еммою Янковською (Emma Jankowsky, 1839—1902) доньку Єву (1873—1954). Два його сина, Людвіг Оттович і Герман Оттович і онук Отто Людвігович Струве також стали астрономами, продовживши сімейну династію Струве.

Почесний член багатьох академій наук і наукових товариств, нагороджувався медалями та преміями за наукові роботи.

У 1913 відкрита Григорієм Неуйміним мала планета номер 768 була названа Струвеаною на честь астрономів Василя Яковича, Отто Васильовича і Германа Оттовича Струве.

Нагороди

• Золота медаль Королівського астрономічного товариства (1850)
• Великий хрест ордена Франца Йосифа (1878)^[9].

Найважливіші роботи

• «Bestimmung der Constante der Präcession mit Berichtsichtigung der eigenen Bewegung des Sonnensystems» (1841);
• «Sur les dimensions des anneaux de Saturne» (1852);
• "Observations de la grande nébuleuse d'Orion faites à Kasan et à Poulkova par M. Liapounow et O. Struve "(1862).

Посилання

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Струве Отто Васильевич. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
• Династия Струве
• Сайт «Русская генеалогия»